Таємне спостереження є вагомим втручанням в право людини на повагу до приватного життя, тому судовий дозвіл, який служить підставою для такого спостереження, не може складатися з формулювань, які залишають місце для спекуляцій і припущень щодо його змісту.

Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ, Європейський суд, Суд) у справі «Азер Ахмадов проти Азербайджану» («Azer Ahmadov v. Azerbaijan», заява № 3409/10), в якій заявник, посилаючись на статтю 8 (Право на повагу до приватного та сімейного життя) і статтю 10 (Свобода вираження поглядів) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, скаржився на неправомірність рішення про приховане спостереження.

Обставини справи та суть спору:

Заявник проживав у місті Баку та був журналістом, який на момент описуваних подій працював головним редактором опозиційно орієнтованої газети.

У березні 2008 року колега заявника А. К., який також працював журналістом у зазначеній газеті, отримав ножове поранення по дорозі з роботи додому. За фактом цього нападу було відкрите кримінальне провадження, але розслідування головним чином відбувалося на основі негласних слідчих (розшукових) дій, серед яких – прослуховування телефонних розмов. Зокрема, прослуховувався і телефону головного редактора газети, тобто заявника. У липні 2008 року заявник подав цивільний позов проти МНБ, в якому скаржився на незаконне прослуховування його телефонних розмов. Зокрема, він стверджував, що не було судового рішення, яке б дозволяло таке прослуховування, як того вимагає національне законодавство. Тому він просив суд визнати такі дії незаконними і присудити йому компенсацію моральної шкоди.

Національні суди відмовили у задоволенні позовних вимог заявника навіть після неодноразового перегляду справи судами різних інстанцій. Тоді Азер Ахмадов звернувся зі скаргою до Європейського суду. Спираючись на статті 8 і 10 Конвенції, він скаржився на втручання в його конвенційні права в результаті незаконного прослуховування його телефонних розмов.

Висновок ЄСПЛ:

Беручи до уваги обставини справи, представлені сторонами матеріали та твердження заявника, Суд вважає, що дана скарга підлягає розгляду виключно відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Будь-яке втручання в права особи, передбачені ст. 8 Конвенції, може бути виправданим відповідно до ст. 8§2, якщо воно відповідає закону, переслідує одну або більше законних цілей, на які посилається цей параграф, і є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення будь-якої визначеної мети. Згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського суду, формулювання «згідно із законом» вимагає, сумісності з національним законодавством та верховенством права.

Суд зазначає, що прослуховування телефонних розмов, як правило, повинно здійснюватися на підставі судового рішення. Зокрема, на підставі мотивованого клопотання слідчого або відповідних матеріалів, представлених прокурором, який здійснює досудове розслідування. Національний суд може дозволити прослуховування телефонних розмов, якщо є достатні підстави вважати, що інформація щодо кримінальної справи передавалася підозрюваним або обвинуваченим.

У цій справі заявник не був ані підозрюваним, ані обвинуваченим. Навіть більше, він ніколи не був допитаний як свідок та навіть не брав участі в кримінальному провадженні в будь-якому іншому статусі. Не було жодного судового рішення, що дозволяло б прослуховування його телефонних переговорів.

Суд звертає увагу, що оскільки таємне спостереження є серйозним втручанням в право людини на повагу до приватного життя, то судовий дозвіл, що служить підставою для такого спостереження, не може бути складено в розпливчастих формулюваннях, які залишають місце для спекуляцій і припущень щодо його змісту.

У даній справі було відсутнє пояснення того, який телефонний номер або номери повинні були прослуховуватися та навіщо, а також який зв'язок був між цими номерами та особою, підозрюваною у вчиненні кримінального правопорушення. Умови, визначені в судовому рішенні щодо телефонного прослуховування були занадто широкими та неточними, а наведені причини були розпливчастими та двозначними. Отже, законність такого рішення закономірно викликала сумніви.

Підсумовуючи, Суд вважає, що Уряд не довів, що судове рішення щодо телефонного прослуховування мало відповідні конвенційні правові підстави. Також, Суд зазначає, що під час неодноразового розгляду скарг заявника, національні суди не змогли належним чином розглянути та обгрунтовано відповісти на його аргументи.

За вищезазначених обставин Суд дійшов висновку, що розглянуте втручання не здійснювалося «згідно із законом» за змістом ст. 8§2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відтак, Суд констатував порушення ст. 8 Конвенції та присудив 4500 євро компенсації моральної шкоди.

З повним текстом рішення (мовою оригіналу) ви можете ознайомитись за посиланням.