Постанова від 25 лютого 2021 року у справі № 192/3301/16-к.

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілої ОСОБА_1 та її представника на ухвалу Дніпровського апеляційного суду у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження) Кримінального кодексу України.

Обставини справи та суть спору:

Згідно з вироком, ОСОБА_2 визнано винуватою у тому, що вона у жовтні 2009 року, перебуваючи в стані алкогольного спяніння, керуючи технічно справним автомобілем та маючи обєктивну можливість побачити пішохода, котрий рухався по проїзній частині у попутному з нею напрямку, однак різко перемістився у напрямку смуги руху автомобіля, не вжила достатніх заходів для зменшення швидкості до повної зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду пішохода.

Змінивши напрямок руху керованого нею транспортного засобу, обвинувачена допустила зіткнення з іншим автомобілем, який стояв за межами проїзної частини дороги. В момент зіткнення біля задньої частини цього автомобіля перебували громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яким внаслідок інерційного пересування вказаного транспортного засобу були спричинені тяжкі тілесні ушкодження. При цьому один з потерпілих ОСОБА_4 від отриманих ушкоджень помер.

За вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська обвинувачену засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду клопотання захисника про застосування до обвинуваченої положень ст. 49 КК України у звязку із закінченням строків давності задоволено. Вирок місцевого суду скасовано, обвинувачену на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у звязку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України закрито.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, потерпіла ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. У скарзі потерпіла просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції. При цьому вказує, що в матеріалах кримінального провадження відсутня згода та клопотання засудженої про застосування до неї положень ст. 49 КК України, а тому апеляційний суд, застосувавши до ОСОБА_2 вказану норму, порушив вимоги кримінального процесуального закону, та, як наслідок, прийняв незаконне та необґрунтоване рішення.

Висновок ККС ВС:

Суд зазначив, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло десять років – у разі вчинення тяжкого злочину.

За змістом зазначеної норми звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності застосовується за таких умов:

1. вчинення особою злочину;
2. з дня вчинення злочину до набрання вироком законної сили минули визначені ч. 1 ст. 49 КК України строки давності;
3. особа не ухилялася від досудового слідства або суду;
4. особа до закінчення зазначених у ч. 1 ст. 49 КК України строків не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Також, Суд підкреслив, що звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язком суду у разі настання обставин, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України та за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, засудженого на звільнення на підставі спливу строків давності.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом сторона кримінального провадження звертається до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання та, у випадку встановлення передбачених у ст. 49 КК України підстав і відсутності заперечень з боку обвинуваченого, закрити кримінальне провадження, звільнивши особу від кримінальної відповідальності. Відповідне рішення судом приймається у формі ухвали.

Отже, системне тлумачення норм кримінального та процесуального закону свідчить про те, що до особи можуть бути застосовані положення ст. 49 КК України у випадках, передбачених цією статтею та за наявності клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності. При цьому таке клопотання подається стороною кримінального провадження, а не виключно підозрюваним, обвинуваченим або засудженим. Разом з тим кримінальний процесуальний кодекс вказує на обов`язковість згоди обвинуваченого на звільнення його саме від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.

Як відомо з матеріалів кримінального провадження, обвинувачена вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, та який відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії тяжких.

При цьому, станом на час ухвалення вироку місцевого суду з моменту вчинення нею інкримінованого їй злочину, минуло понад 10 років, тобто закінчився строк давності, про що захисник обвинуваченої зазначав у своїй промові під час судових дебатів. Однак, місцевий суд відмовив стороні захисту у застосуванні до обвинуваченої положень ст. 49 КК України.

Не погодившись з такими висновками суду першої інстанції, захисник подав апеляційну скаргу, в якій з-поміж іншого вказував на необхідність звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності.

Дотримуючись вимог, передбачених статтями 284-286 КПК України, апеляційний суд розглянув вищезазначене клопотання захисника та обґрунтовано звільнив обвинувачену від кримінальної відповідальності й закрив кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строків давності. При цьому судом було враховано думку самої обвинуваченої, яка підтримала клопотання свого захисника про звільнення її саме від кримінальної відповідальності та просила застосувати до неї положення ст. 49 КК України.

За таких обставин колегія суддів не погодилась з позицією потерпілої та її представника щодо незаконності ухвали апеляційного суду, а тому не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг у цій частині.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги потерпілої та її представника залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

З повним текстом судового рішення Ви можете ознайомитись за посиланням.