Постанова від 17 лютого 2021 року у справі № 344/6630/17.

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду у кримінальному провадженні, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК (Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому).

Обставини справи та суть спору:

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він наприкінці серпня 2016 року, діючи умисно, шляхом просунення деревяної швабри через металеві решітчасті двері, незаконно проник до приміщення на сходовій клітці, звідки за допомогою деревяної швабри таємно викрав належне потерпілій ОСОБА_2 туристичне спорядження, чим завдав потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму понад 6 тисяч гривень. Після чого залишив місце вчинення злочину, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області щодо ОСОБА_1 залишено без зміни. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 змінити. Вказує, що в основу обвинувачення щодо ОСОБА_1 покладено недопустимі докази, які були отримані стороною обвинувачення з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Висновок ККС ВС:

В основу вироку суд обґрунтовано поклав показання засудженого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_2 , надані письмові докази – дані протоколу прийняття заяви ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення, дані протоколів слідчих дій, висновку судово-товарознавчої експертизи.

Доводи сторони захисту про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, яке, на думку захисника, полягає у тому, що суд ухвалив вирок на недопустимих доказах, отриманих стороною обвинувачення з порушенням вимог кримінального процесуального закону, а саме, як такі, що були зібрані після закінчення досудового розслідування, є недопустимими з огляду на таке.

Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Отже, закон повязує закінчення досудового розслідування з постановленням процесуального рішення – постанови про закриття кримінального провадження, або вчиненням комплексу процесуальних дій, повязаних з направленням до суду обвинувального акту чи відповідного клопотання. У Параграфі 1 Глави 24 КПК розкриваються відповідні форми закінчення досудового розслідування. За загальним правилом, слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії можуть проводитися лише в розпочатому кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування. Будь-які слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази – недопустимими (ч. 3 ст. 214, ч. 8 ст. 223, ст. 219 КПК).

Окрім того, закон містить поняття «завершення» як проміжний етап досудового розслідування. Досудове розслідування, яке має наслідком звернення до суду з обвинувальним актом або з клопотанням про застосування примусових заходів, має три ключові віхи:

• початок – визначається внесенням відомостей до ЄРДР;
• завершення – пов`язується з фактом відкриття матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику, законному представнику, захиснику особи та іншим особам відповідно до положень ст. 290 КПК;
• закінчення – фіксується направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Тобто, кінцевим моментом строку досудового розслідування є його закінчення, як це передбачено у ст. 219 КПК, та не має нічого спільного із завершенням досудового розслідування. До цього слід додати, що законодавчі обмеження на проведення слідчих (розшукових) дій «прив`язані» саме до закінчення, а не до завершення досудового розслідування.

Так, 27 квітня 2017 року ОСОБА_1 було повідомлено про завершення досудового розслідування, вручено йому повідомлення про підозру, надано памятку про процесуальні права та обовязки підозрюваного та відповідно до протоколу ознайомлено з матеріалами досудового розслідування в повному обсязі.

На думку захисника, саме після повідомлення про завершення досудового розслідування та вручення повідомлення про підозру ОСОБА_1 досудове розслідування в даному кримінальному провадженні закінчилося, а тому, всі подальші слідчі дії є незаконними та отриманні за результатами їх проведення докази – недопустимими, оскільки зібранні з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Однак, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, після повідомлення ОСОБА_1 про завершення досудового розслідування обвинувальний акт щодо нього не було складено та передано до суду та відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування постановою від 10 травня 2017 року було відновлено досудове розслідування, а 11 травня 2017 року вручено ОСОБА_1 повідомлення про зміну підозри у вчиненні злочину з ч. 1 ст. 185 на ч. 3 ст. 185 КК у межах строку досудового розслідування. Після чого, 22 травня 2017 року ОСОБА_1 та захиснику було надано копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, а 23 травня 2017 року обвинувальний акт було направлено до суду.

За таких обставин, проведені органами досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 слідчі дії після 27 квітня 2017 року здійснені відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а встановлені внаслідок таких слідчих дій докази є допустимими та можуть бути використані при винесенні процесуальних рішень, до такого висновку дійшов суд апеляційної інстанції, з яким погоджується і колегія суддів, предметом дослідження якого було питання використання доказів, зібраних у непередбачений законом строк та спосіб.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін.

Ознайомитись з повним текстом судового рішення Ви можете за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95067240