Постанова від 02 лютого 2022 року у справі №127/19452/16-к.

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190 (Шахрайство), ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 (Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі) Кримінального кодексу України.

Обставини справи та суть спору:

Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що обіймаючи посаду лікаря-хірурга ДУ «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Вінницькій області», повідомив ОСОБА_2 про необхідність надати голові Вінницької обласної медико-соціальної експертної комісії № 2 ОСОБА_3 коштів у сумі 900 доларів США за прийняття вказаною комісією рішення про встановлення ОСОБА_2 третьої групи інвалідності строком на 3 роки.

Після цього обвинувачений домовився з ним про те, що вищезазначені кошти він самостійно передасть голові Вінницької обласної МСЕК № 2 та іншим членам комісії, однак, пізніше заволодів ними.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2019 року ОСОБА_1 засуджено: за ч. 1 ст. 190 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки; за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року вирок місцевого суду змінено в частині кваліфікації його дій та покарання. Перекваліфіковано з ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК на ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки 6 місяців.

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Не погодившись із таким рішенням апеляційного суду, прокурор подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати зазначену ухвалу і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вказує, що суд не надав належної оцінки доказам і не дослідив їх безпосередньо у судовому засіданні. Крім того, на його думку, суд апеляційної інстанції, у порушення вимог ч. 2 ст. 439 КПК, не виконав вказівки суду касаційної інстанції під час нового апеляційного розгляду, викладені у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року, якою скасовано ухвалу апеляційного суду від 06 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1.

Висновок ККС ВС:

Щодо доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції при новому розгляді приписів ч. 2 ст. 439 КПК, то такі є неспроможними з огляду на наступне.

Постановою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року скасовано ухвалу Вінницького апеляційного суду від 06 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

У своєму рішенні касаційний суд зазначив, що під час нового розгляду апеляційному суду належить ретельно перевірити доводи апеляційної скарги захисника та при необхідності безпосередньо дослідити докази. Крім того, за умови підтвердження обвинувачення за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК, призначений апеляційним судом вид покарання у виді штрафу слід вважати м'яким.

Як слідує зі змісту оскаржуваної ухвали, під час нового розгляду, відповідно до вимог ч. 2 ст. 439 КПК, апеляційний суд виконав вказівки суду касаційної інстанції. Так, суд перевірив доводи апеляційної скарги захисника, з дотриманням вимог ст. 23 КПК здійснив повторне дослідження доказів, покладених місцевим судом в основу обвинувачення ОСОБА_1 та постановив рішення про перекваліфікацію його дій на ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК, призначивши більш суворе покарання у виді обмеження волі.

Зокрема, відповідно до заявленого клопотання сторони захисту були допитані обвинувачений та свідок ОСОБА_3, досліджені протоколи за результатами проведення аудіоконтролю особи, протокол огляду та вручення грошових коштів, протокол за результатами проведення аудіо-, відеоконтролю особи та технічні записи за результатами проведених НСРД.

Також, апеляційний суд виніс на розгляд питання про необхідність відтворення показань потерпілого ОСОБА_2 в суді першої інстанції, оскільки потерпілий не з'явився на виклики. З урахуванням відсутності заперечень інших учасників апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано дослідив показання потерпілого, надані в попередніх судових засіданнях.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, безпосередність дослідження доказів означає вимогу закону про дослідження судом всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звуко- та відеозапису тощо.

Принцип безпосередності дослідження доказів спрямований передусім на забезпечення права сторін на перехресний допит особи, яка дає показання, що дає змогу з'ясувати всі обставини, уточнити показання та поставити під сумнів ті чи інші повідомлення особи. Щодо сторони захисту, то це право забезпечується також і пунктом «d» частини 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо якого ЄСПЛ зазначав, що до визнання особи винуватою, всі докази проти неї мають бути представлені в її присутності задля надання можливості їх спростувати.

Однак, колегія суддів зазначає, що засаді безпосередності, як і будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість при застосуванні в конкретних обставинах, що співпадає з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 750/5745/15-к (провадження № 51-10195 км 18).

Таким чином, положення ч. 4 ст. 95 КПК, за якими суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показах, які він безпосередньо отримав під час судового засідання, не може тлумачитися як заборона використання свідчень, які особа давала в інших судових засіданнях у тій же справі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що показання, які особа надавала під час минулого судового розгляду, не можуть вважатися недопустимими доказами лише на тій підставі, що неможливо було забезпечити явку такої особи під час іншого судового розгляду.

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції здійснив усі необхідні та можливі заходи для забезпечення явки в судове засідання потерпілого ОСОБА_2. Той був належним чином повідомлений про судовий розгляд, але не з'явився та причини неявки не повідомив.

Разом з тим, під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції сторонам була надана можливість здійснити його перехресний допит, і матеріали справи підтверджують, що сторони повною мірою скористалися такою можливістю.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд постановив мотивоване рішення про перекваліфікацію дій ОСОБА_1 на ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК. Отже, апеляційний розгляд проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали та призначення нового розгляду у касаційній скарзі не наведено.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора та постановляє ухвалу Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року залишити без зміни.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитись за посиланням.