Постанова від 13 жовтня 2020 року у справі №127/21324/16-к.

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду розглянув у судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, та представника потерпілого ТОВ щодо ОСОБА_1, виправданої у зв'язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 191 Кримінального кодексу України.

Обставини справи та суть спору:

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що будучи директором ТОВ, він підписав договір та видав наказ про надання собі безвідсоткової поворотної фінансової допомоги для придбання автомобіля на суму 88 тис. грн, а пізніше уклав з ТОВ договір купівлі-продажу вантажного автомобіля «Ford TRANZIT», вартість якого згідно з оцінкою становить 65,5 тис. грн. Дії ОСОБА_1 було кваліфіковано як привласнення чужого майна шляхом зловживання службовим становищем.

Вінницький міський суд Вінницької області виправдав ОСОБА_1 у зв'язку з недоведеністю його винуватості. Вінницький апеляційний суд залишив вирок без змін.

Висновок ККС ВС:

Стосовно скарги на неповне дослідження доказів судом апеляційної інстанції, то зміст ухвали апеляційного суду не дає Суду підстав ставити під сумнів обізнаність суддів з відповідними документами. Також, Суд не має підстав вважати, що сторонам не було надано можливості ознайомитися зі змістом відповідних документів. За таких обставин Суд не вважає той факт, що суд не зачитував вголос письмові документи, істотним порушенням процесуального закону.

Суд зазначає, мета норм, які регулюють дослідження письмових доказів у суді, полягає у тому, щоб кожна сторона отримала доступ до цих доказів, аби мати можливість звернути увагу суду на аспекти, важливі для обґрунтування її позиції. Якщо з певних причин сторона вважає, що письмовий документ має бути повністю або частково оголошений вголос, вона має право заявити таке клопотання відповідно до частини 1 статті 358 КПК.

Кодекс не визначає, хто саме має оголосити ці докази. Виходячи зі змісту частин 1 та 2 статті 22 КПК подання суду доказів, і, відповідно, забезпечення такого способу їх подання, який забезпечить потреби суду і права інших учасників провадження, покладається на сторону, яка надає такі докази або посилається на них. У певних випадках, ураховуючи особливі потреби сторони, суд може прийняти цей обов`язок на себе.

У цій справі при розгляді апеляційних скарг представник потерпілого мав можливість послатися на ті докази, які обґрунтовують його позицію, і оголосити їх або заявити клопотання про оголошення повністю або частково. Однак технічними записами судових засідань підтверджується, що таких клопотань від представника потерпілого не надходило.

Дізнатись подробиці справи: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92415564