Постанова від 17 лютого 2021 року у справі № 263/10353/16-к.

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Донецького апеляційного суду за обвинуваченням ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 (Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) Кримінального кодексу України.

Обставини справи та суть спору:

Згідно з обвинувальним актом, обвинувачений ОСОБА_1 у грудні 2015 року, здійснюючи нагляд за автотранспортом, який рухався автомобільною дорогою Донецьк-Маріуполь у межах населеного пункту Новотроїцьке Донецької області, зупинив автомобілі, які перевозили вантаж, що належить приватному підприємцю ОСОБА_5, а саме 9 800 кг м`ясних виробів на загальну суму 600 000 грн.

Реалізуючи злочинний намір, спрямований на отримання неправомірної вигоди шляхом вимагання, обвинувачений під приводом перевірки супровідних документів на вантаж, надав ОСОБА_5 вказівку щодо спрямування зазначеного автотранспорту до Волноваського ВП ГУНП у Донецькій області.

Факт затримання зазначених автомобілів працівниками Волноваського ВП ГУНП у Донецькій області внесено до ЄРДР від 12 грудня 2015 року за ч. 4 ст. 358 КК (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів), досудове розслідування якого доручено слідчому СВ Волноваського ВП ГУНП у Донецькій області ОСОБА_2.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_1 досягнув згоди ОСОБА_2 на отримання неправомірної вигоди шляхом вимагання. До того ж вони вирішили скористатись послугами сторонньої особи – ОСОБА_3, з яким спільно розробили та погодили план, відповідно до якого останній за погодженням з ОСОБА_5 повинен був передати грошові кошти свого рідного брата – приватного підприємця ОСОБА_6, який реалізував зазначені м`ясні вироби та повинен був повернути обговорену суму ОСОБА_3.

Здійснюючи свою злочинну домовленість, обвинувачені отримали грошові кошти в сумі 230 000 грн, взяті ними як неправомірну вигоду за повернення ОСОБА_5 вилученого автотранспорту та м`ясної продукції. Вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та виправдано за недоведеністю їх винуватості.

Ухвалою Донецького апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Разом з тим, вказані докази у своїй сукупності не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який, не зазначивши переконливих мотивів прийнятого рішення, дійшов необґрунтованого висновку про залишення без змін виправдувального вироку місцевого суду.

Також, вказує на те, що необґрунтованими є посилання апеляційного суду щодо незаконності проведення обшуку на ринку та в робочому кабінеті ОСОБА_2, оскільки вказані слідчі дії проведено уповноваженою на те особою, яка включена до складу групи слідчих у даному кримінальному провадженні.

Висновок ККС ВС:

З матеріалів кримінального провадження слідує, що суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону.

Під час судового розгляду у встановленому законом порядку суд дослідив зібрані під час досудового розслідування та надані стороною обвинувачення докази, на підставі яких ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було предявлено обвинувачення. Також, суд навів детальний аналіз цих доказів і дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозвязку. При цьому суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані стороною обвинувачення письмові докази, а також показання свідків у судовому засіданні, ні самі по собі, ні у своїй сукупності не доводять винуватість обвинувачених в одержанні неправомірної вигоди за попередньою змовою групою осіб, шляхом вимагання.

Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевірив викладені в ній доводи, які за змістом аналогічні доводам касаційної скарги, та правильно зазначив про законність, обґрунтованість та вмотивованість виправдувального вироку, тобто встановив, що вирок судом першої інстанції ухвалено відповідно до вимог ст. 370 КПК України.

Щодо висновків апеляційного суду про проведення обшуків на ринку «Азовський» та в робочому кабінеті слідчого ОСОБА_2 не повноважними особами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Порядок проведення обшуку детально регламентований кримінальним процесуальним законом. Так, відповідно до статей 234, 235 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Ухвала слідчого судді має містити наступні відомості:

• щодо строку дії ухвали;
• щодо прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук;
• щодо положень закону, на підставі яких постановляється ухвала;
• щодо житла чи іншого володіння особи або частини житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку;
• щодо особи, якій належить житло чи інше володіння;
• щодо особи, у фактичному володінні якої воно знаходиться;
• щодо речей, документів або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, з клопотанням про проведення обшуків на ринку та в робочому кабінеті ОСОБА_2 звернувся слідчий в ОВС слідчого управління прокуратури Донецької області.

Слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області задовольнив клопотання слідчого про проведення обшуків, зазначивши про їх проведення слідчим або іншою уповноваженою особою за дорученням.

Зі змісту положень статей 37, 39, 236 КПК України є підстави стверджувати, що ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана прокурором, призначеним здійснювати процесуальне керівництво в порядку ст. 37 КПК України, або слідчим, визначеним керівником органу досудового розслідування в порядку ст. 39 цього Кодексу.

Приписи ст. 235 КПК України не зобовязують слідчого суддю в ухвалі зазначати прокурора чи слідчого, який буде проводити обшук, натомість зазначена ухвала має містити відомості про прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук. Тобто, процесуальний закон зобовязує слідчого суддю встановити, що клопотання надійшло від уповноваженої особи – прокурора, включеного до групи прокурорів, або слідчого, якому доручено здійснювати розслідування, в порядку статей 37, 39, 216 КПК України.

З сукупності норм статей 36, 40, 235, 236 КПК України не вбачається, що до компетенції слідчого судді належить визначення як конкретного слідчого або прокурора, які мають здійснювати таку слідчу (розшукову) дію, так й інших осіб, що будуть брати участь у проведенні обшуку (понятих, працівників оперативного підрозділу, спеціалістів та ін.). Питання про дотримання вимог КПК прокурором або слідчим щодо належного використання повноважень здійснювати обшук, залучення понятих, спеціалістів, працівників оперативного підрозділу, підозрюваного, захисника, інших учасників провадження вирішуються на етапі судового провадження (п. 24 ст. 3 КПК України), а не провадження у слідчого судді, і за умови надання суду протоколу обшуку як доказу винуватості у вчиненні злочину.

Таким чином, визначення в ухвалі слідчого судді конкретного слідчого або прокурора, які мають здійснювати обшук, перебуває поза межами повноважень слідчого судді з контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та обмежується в цій частині перевіркою того, чи є належним суб`єктом учасник кримінального провадження, який звернувся з клопотанням про проведення обшуку.

Проте, апеляційний суд, залишаючи вирок суду першої інстанції без змін, обґрунтовано погодився із висновком останнього, який перевірив та проаналізував надані сторонами докази, у тому числі ті, на які вказував прокурор, та надавши оцінку кожному з них та їх сукупності, дотримуючись вимог статей 86, 87, 94 КПК України, дійшов мотивованого висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Приймаючи таке рішення, суд дотримався критеріїв доведення винуватості поза розумним сумнівом, наведених Європейським судом з прав людини у висновках у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21 квітня 2011 року) та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» (рішення від 6 грудня 1998 року). Так, у зазначених рішеннях вказано, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Таким чином, підстави для задоволення касаційної скарги колегією суддів не встановлені. Враховуючи вищезазначене, Суд ухвалив рішення Донецького апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, – без задоволення.

З повним текстом рішення Ви можете ознайомитись за посиланням.