Постанова від 07 серпня 2019 року у справі №555/456/18.

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 на вирок Березнівського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2018 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 за вчинення злочину передбаченого частиною 1 статті 119 (Вбивство через необережність) Кримінального кодексу України.

Обставини справи та суть спору:

Згідно з вироком, у січні 2018 року, між засудженим та ОСОБА_2 на прилеглій території біля магазину, що в селі Колодязне Рівненської області, на підставі особистих неприязних стосунків раптово виникла суперечка.

Під час конфлікту ОСОБА_1, не передбачаючи можливості настання тяжких суспільно-небезпечних наслідків — смерті потерпілого, хоча повинен був і міг їх передбачити, кулаком правої руки завдав потерпілому один удар в область верхньої губи, внаслідок чого той втратив рівновагу та впав, при цьому вдарився потилицею об бетонну бруківку, внаслідок чого отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких помер.

Вироком Березнівського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєні злочину, передбаченому частиною 1 статті 119 КК і призначено йому покарання у виді 3 років обмеження волі.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року, вирок Березнівського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2018 року залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 — без задоволення.

У касаційній скарзі захисник засудженого, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та Конституції України, порушує питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Вважає, що судом помилково покладено в основу судових рішень висновок судово-медичної експертизи №37. Зазначає, що постанова про залучення експерта для проведення експертизи прийнята неуповноваженою особою поза межами кримінального провадження, а, отже, є недопустимим доказом відповідно до пункту 1 частини 2 та частини 4 статті 87 КПК.

Зазначає, що експертом не у процесуальний спосіб отримано документи, на основі яких здійснювалося експертне дослідження. Крім того, медична документація щодо потерпілого відсутня у матеріалах кримінального провадження.

Висновок ККС ВС:

Відповідно до частини 2 статті 214 КПК досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до Реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частиною 3 статті 214 КПК до внесення відомостей до ЄРДР у невідкладних випадках може бути проведений лише огляд місця події. У такому випадку внесення відомостей до ЄРДР повинно здійснюватися негайно після завершення огляду.

Отже, слідчим Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області на законних підставах був проведений огляд місця події. Однак, надалі ним були порушені вимоги КПК та Положення про порядок ведення ЄРДР, затвердженого Наказом Генерального прокурора України від 06 квітня 2016 року № 139 щодо внесення відомостей до ЄРДР та перевірки наявності вже розпочатих досудових розслідувань щодо того ж кримінального правопорушення.

Крім того, вищезазначений слідчий не мав повноважень приймати рішення про призначення судово-медичної експертизи, оскільки він не входив до складу групи слідчих, яким доручено досудове розслідування.

Таким чином, постанова про призначення судово-медичної експертизи №37 була винесена неуповноваженою на це особою.

Суд зазначає, що у даному кримінальному провадженні висновок судово-медичного експерта Комунального закладу «Обласне бюро судово-медичної експертизи» Рівненської обласної ради № 37, яким встановлюються причини смерті потерпілого, є доказом, яким встановлюються обставини, що не можуть бути встановленні іншими доказами, навіть в їх сукупності.

Речові докази та документи, які надаються експертові, повинні бути отриманні у спосіб, передбачений статтею 93 КПК, належним чином залученні до кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК (залежно від способу збирання) і набути відповідного процесуального статусу. З ними повинні мати можливість ознайомитися сторони, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, як під час досудового розслідування в порядку статті 221 КПК, так і після його закінчення в порядку статті 290 КПК.

Судом перевірені та підтверджені доводи захисника щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження медичної документації потерпілого, а саме: медичної карти стаціонарного хворого КЗОЗ «Березнівська ЦРЛ» на ім'я ОСОБА_2 та стаціонарного хворого Рівненської ЦМЛ № 907, на які посилається судово-медичний експерт, що, з огляду на положення частини 12 статті 290 КПК, виключає допустимість залучення як доказів як самої медичної документації, так і висновку експерта, формування якого здійснювалося на основі цієї документації.

Вищевикладене дає підстави Суду вважати, що допущені порушення є істотними, висновок експерта як доказ є недопустимим, а вирок суду щодо винуватості засудженого не може ґрунтуватися на такому доказі.

Враховуючи наведене вище, Суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга захисника засудженого є обґрунтованою і підлягає задоволенню, а вирок Березнівського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2018 року та ухвала Рівненського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року — скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.

З повним текстом судового рішення ви можете ознайомитись за посиланням.