Постанова від 22 квітня 2021 року у справі № 703/2325/14-к.

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді справи апеляційним судом, на вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області та ухвалу Черкаського апеляційного суду у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 (Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності) Кримінального кодексу України.

Обставини справи та суть спору:

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що у серпні 2013 року на території Центрального ринку в м. Смілі він під час сварки та бійки з ОСОБА_2 з неприязні умисно завдав останньому удару кулаком правої руки в ліву частину грудної клітки та лівою рукою – в живіт, чим заподіяв легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

За вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 визнано невинуватим і виправдано за ч. 2 ст. 125 КК за недоведеністю його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду залишено виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 без змін.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати зазначені вироки та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Стверджує, що суд першої інстанції зробив неправильний висновок, а суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком, про те, що сторона обвинувачення не надала достатньо доказів, які підтверджували б винуватість ОСОБА_1. Також, на думку прокурора, суд першої інстанції не перевірив і не оцінив доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та взаємозв`язку, не аргументував своєї позиції, чому одні докази поклав в основу вироку, а інші відкинув.

Висновок ККС ВС:

Прокурор у касаційній скарзі стверджує, що суд першої інстанції, не дослідивши належним чином доказів у справі, безпідставно виправдав обвинуваченого, а апеляційний суд, належним чином не перевіривши обставини справи, залишив незаконний вирок без зміни, чим допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо обвинуваченого, провів судовий розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Суд виконав вимоги ст. 94 КПК та, аналізуючи їх у сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов обґрунтованого висновку, що надані стороною обвинувачення докази не можна покласти в основу обвинувачення, оскільки частина їх є сумнівними, а інші ні самі собою, ні в сукупності не підтверджують прямо чи опосередковано існування обставин, про які зазначено в обвинувальному акті, а отже, сторона обвинувачення вину ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні не довела і він підлягає виправданню.

Зокрема, що стосується висновку експерта, як правильно вказав суд першої інстанції, сам собою цей висновок свідчить лише про наявність у потерпілого тілесних ушкоджень і не може бути доказом винуватості обвинуваченого в заподіянні цих ушкоджень.

Судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілих. При експертизі тілесних ушкоджень у висновках експерта (акті) повинні бути вказані:

• характер ушкоджень з медичної точки зору (садно, синець, рана, перелом кістки тощо);
• їх локалізація і властивості;
• вид знаряддя чи засоби, яким могли бути спричинені ушкодження;
• механізм виникнення ушкоджень;
• давність (термін) спричинення ушкоджень;
• ступінь тяжкості тілесних ушкоджень із зазначенням кваліфікаційної ознаки (небезпека для життя, розлад здоров'я, стійка втрата загальної працездатності тощо).

Підсумки у висновку експерта (акті) повинні бути результатом аналізу відомостей, що встановлені при проведенні експертизи. Вони повинні бути детальними та науково обґрунтованими.

Як видно з висновку експерта у цій справі, згідно з даними судово-медичного огляду в потерпілого були наявні синці на тулубі. Вказані ушкодження виникли від неодноразової дії тупого предмета, що мав обмежену травмуючу поверхню. За давністю заподіяння вони можуть відповідати часу події та за ознакою короткотривалого розладу здоров'я належать до категорії легких.

Згідно з даними медичних документів, у потерпілого на фоні спричинення йому тілесних ушкоджень виник реактивний стан, який протягом короткотривалого проміжку часу проявлявся стійким цефальгічним, помірним вестибулоатаксичним та вираженим астено-невротичним синдромами. За даною ознакою короткотривалого розладу здоров`я вони належать до категорії легких тілесних ушкоджень.

За правилами ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_1 з неприязні завдав два удари кулаком руки, один удар з яких завдав кулаком правої руки в ліву частину грудної клітки, а інший – кулаком лівої руки в праву частину живота потерпілого. Такими діями обвинувачений спричинив останньому ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Своєю чергою, обвинувальний акт не містить даних ані про характер виявлених у потерпілого ушкоджень з медичної точки зору, ані про їхню локалізацію, частково лише зазначено про синдром як наслідок отриманих останнім тілесних ушкоджень.

Суд першої інстанції, сприймаючи обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 як «процесуальне рішення, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування» (ч. 4 ст. 110 КПК), дійшов правильного висновку, що слідством не в повному обсязі дотримано вимоги ст. 291 КПК.

Беручи до уваги те, що органом досудового розслідування і стороною обвинувачення не надано неспростовних доказів того, що обвинувачений у серпні 2013 року заподіяв потерпілому умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, суд дійшов правильного висновку, що його обвинувачення за ч. 2 ст. 125 КК ґрунтується на припущеннях. За таких обставин, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає. Враховуючи викладене, Суд ухвалив вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області та ухвалу Черкаського апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

З повним текстом рішення Ви можете ознайомитись за посиланням.