Постанова від 21 квітня 2021 року у справі № 295/12923/19.

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 (Умисне легке тілесне ушкодження) Кримінального кодексу України.

Обставини справи та суть спору:

Згідно з вироком, у липні 2019 року ОСОБА_1 зустрів знайомого йому ОСОБА_2, після чого, на підставі особистих неприязних стосунків, у засудженого виник злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень останньому. Реалізуючи який засуджений підійшов до потерпілого та здавив руками його голову, після чого наніс кілька ударів кулаками. Внаслідок чого потерпілий отримав легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад здоров`я.

За вироком Богунського районного суду міста Житомира від 24 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 КК та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, який становить 850 грн.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року вирок місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі захисник не погоджується з ухвалою Житомирського апеляційного суду, просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

В обґрунтування зазначеної позиції, захисник посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції. Він зазначає, що в оскарженій ухвалі суд не визначив підстави, з яких не взяв до уваги доводи сторони захисту щодо невідповідності показань потерпілого та свідків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.

Крім того, у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 існує два обвинувальні акти від 16 серпня 2019 року, затверджені одним прокурором, але різні за змістом, у той час, як зміни обвинувачення у судовому розгляді не відбувалось, а сторона захисту була ознайомлена лише з одним з обвинувальних актів.

Висновок ККС ВС:

Суд першої інстанції, з'ясувавши під час судових дебатів наявність двох обвинувальних актів, не ініціював, принаймні, службової перевірки даного факту, а натомість відновив судовий розгляд, під час якого стороні захисту була вручена копія обвинувального акта, направленого до суду. Надавши час на підготовку для захисту за таким актом, суд закінчив судовий розгляд та ухвалив вирок, в якому вдався до суперечливих висновків.

Попри відповідні доводи сторони захисту в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам статті 419 КПК, їх не розглянув.

В доктрині вітчизняного кримінального процесу під належною правовою процедурою розуміється такий порядок здійснення юридично значущих дій, який втілює на практиці верховенство права шляхом застосування до кожної особи тих норм права, що цілком відповідають усім важливим об'єктивним обставинам та дозволяють недвозначно та заздалегідь спрогнозувати таке застосування і його результати.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 277 КПК повідомлення про підозру має містити серед іншого стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру.

У випадку виникнення підстав для зміни раніше повідомленої підозри слідчий, прокурор зобов`язані виконати дії, передбачені статтями 278, 279 КПК.

Обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (пункт 5 частини 2 статті 291 КПК).

Згідно зі статтею 293 КПК, одночасно з переданням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до суду прокурор зобов'язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу), його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи (стаття 337 КПК).

Отже, значення обвинувального акта як процесуального рішення сторони обвинувачення, полягає у тому, що він формалізує правову позицію обвинувачення, ініціює судовий розгляд і тим самим відкриває доступ особи до правосуддя.

Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (пункт 5 частина 2 статті 291 КПК) по суті є консистенцією усього обвинувального акта.

Зображення фактичних обставин кримінального правопорушення має значення не тільки для аргументації висновків слідчого, прокурора, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, а також для реалізації права підозрюваного на захист.

Так, якщо мотив вчинення даного правопорушення не впливає на правильність його кваліфікації, то відсутність у сторони захисту відомостей про місце вчинення кримінального правопорушення позбавило її можливості висловити свою думку щодо правильності визначення територіальної підсудності, а, отже, і впевнитися, що суд, який розглядає справу, є судом, встановленим законом, як цього вимагає частина 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Попри те, що чинним КПК не передбачені наслідки розбіжності викладу фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру та обвинувальному акті, а тим більше – в обвинувальному акті, врученому обвинуваченому і направленому до суду, усталена судова практика свідчить про те, що випадки коли обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не збігається з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру мають визнаватися істотними порушеннями вимог КПК.

Структурні елементи, які входять до підозри та формалізуються у повідомленні про підозру, мають повністю відтворюватися в обвинувальному акті. У випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або при зміні первинної підозри, слідчий, прокурор зобов'язані знову вручити особі повідомлення про підозру з виконанням вимог статті 278 КПК.

Щодо зазначеного кримінального провадження, коли обвинувальний акт, направлений до суду, відрізняється від обвинувального акту, врученого обвинуваченому, та істотно відрізняється від повідомлення про підозру, це по суті призводить до ситуації, коли протягом судового розгляду особа була дезінформована в питаннях сутності та характеру обвинувачення. Це, своєю чергою, порушує базовий міжнародний стандарт, закріплений у пункті «а» частини 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено право особи бути негайно і детально поінформованою зрозумілою для неї мовою про характер і причини висунутого обвинувачення, і ставить під сумнів легітимність висунутого обвинувачення.

З огляду на виявлені під час касаційної перевірки істотні порушення, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі касаційних вимог, які зводилися до скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Отже, керуючись положеннями частини 2 статті 433 КПК, колегія суддів постановила скасувати вирок Богунського районного суду міста Житомира від 24 вересня 2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

З повним текстом судового рішення ви можете ознайомитись за посиланням.