Постанова від 10 березня 2021 року у справі № 462/2020/19.

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 (Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб) Кримінального кодексу України.

Обставини справи та суть спору:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1, маючи намір на відкрите викрадення чужого майна, повторно, за попередньою змовою з іншою особою, перебуваючи неподалік зупинки громадського транспорту, користуючись тим, що потерпілий ОСОБА_2 перебуває в стані алкогольного сп`яніння, відкрито заволодів його майном, а саме: кросівками марки «Splinter», 10 пачками сигарет марки «Philip Morris», однією купюрою номіналом 100 доларів США, 90 польськими злотими, чим завдали потерпілому матеріальну шкоду в розмірі 4261 грн. За вироком Залізничного районного суду м. Львова ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Львівський апеляційний суд апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції – без змін.

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у звязку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і закрити кримінальне провадження щодо засудженого за недоведеністю його вини у вчиненні кримінального правопорушення. Зокрема, захисник звертає увагу суду на те, що затримання засудженого в порядку ст. 208 КПК не проводилося, протокол про його затримання не складався, процесуальні права не розяснювалися, а всупереч вимогам частин 2, 3 ст. 214 КПК в ході проведення огляду місця події до внесення відомостей до ЄРДР фактично було проведено особистий обшук засудженого (який назвався працівникам правоохоронних органів як ОСОБА_3) та ОСОБА_4, в результаті чого в них були вилучені речі та грошові кошти, що є грубим порушенням норм КПК та свідчить про недопустимість вищевказаних доказів.

Висновок ККС ВС:

Суд першої інстанції суд залишив поза увагою та не надав правову оцінку діям працівників поліції стосовно дотримання ними вимог Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02 липня 2015 року.

Відтак, поліція уповноважена затримувати особу на підставах, у порядку та на строки, визначені Конституцією України, КПК та КУпАП, а також іншими законами України. Відлік часу утримання затриманої фізичної особи в спеціально відведених для цього приміщеннях рахується з моменту її фактичного затримання. Водночас статями 31, 37 Закону України «Про Національну поліцію» визначений порядок обмеження пересування особи або фактичного володіння річчю, а ст. 34 визначено ознаки поверхневої перевірки як превентивного поліцейського заходу та підстави її проведення. Однак, у матеріалах кримінального провадження відсутні документи, складені працівниками поліції за результатами здійснення превентивних заходів. Протокол затримання ОСОБА_1 у порядку ст. 208 КПК, як і докази роз`яснення йому 07 листопада 2018 року процесуальних прав, у матеріалах кримінального провадження також відсутні.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що на момент складання протоколу огляду місця події засуджений був затриманою особою та з огляду на зміст ст. 209 КПК з цього моменту набув право на захист відповідно до приписів ч. 1 ст. 42 КПК.

Викладені у протоколі огляду місця події обставини не відповідають змісту процесуальних дій, які фактично здійснювались уповноваженими особами. Фактично вони провели не огляд місця події, а затримання засудженого та інших осіб із вилученням речей та грошових коштів, а тому мали керуватися вимогами статей 208, 209 КПК.

Враховуючи заяви засудженого про застосування до нього фізичної сили під час проведення досудового розслідування, де, за його твердженнями не йдеться про його добровільну участь у слідчих діях, зокрема і проведених негайно після його фактичного затримання, в розумінні положень ст. 209 КПК, засудженому не було негайно повідомлено про його процесуальні права, передбачені ч. 4 ст. 208 КПК.

Наступного дня ОСОБА_1 було повідомлено про підозру, вручена памятка про процесуальні права й обовязки підозрюваного та складено протокол роз'яснення права на захист, від підписання та ознайомлення з якими він відмовився, як зазначено в тексті документів.

Відповідно до ч. 6 ст. 104 КПК, якщо особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася підписати протокол, про це зазначається у протоколі. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності – понятих.

Натомість у цьому випадку цей факт засвідчено двома підписами в графі для понятих, без зазначення жодної інформації про них (зокрема, прізвища, ім'я, по батькові, місця проживання чи інші контактні дані).

Внаслідок такого порушення неможливо ідентифікувати цих осіб, наприклад, з метою встановлення відповідності критеріям, визначеним ч. 7 ст. 223 КПК, згідно з якою понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, зацікавлені в результатах кримінального провадження.

З цих же підстав унеможливлено перевірку дотримання порядку повідомлення про підозру засудженому в цьому провадженні та роз'яснення йому процесуальних прав.

Враховуючи вищезазначене, Суд ухвалив касаційну скаргу захисника в інтересах засудженого задовольнити частково. Ухвалу Львівського апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

З повним текстом рішення Ви можете ознайомитись за посиланням.