Прес-центр

Буква закону
25 листопада 2021, 08:00
Тягар доведення відсутності правових підстав обраного платником варіанту поведінки покладається законом на контролюючий орган

Постанова від 10 лютого 2021 року у справі № 380/671/20.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Закарпатської митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ, позивач) до Закарпатської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Обставини справи та суть спору:

Закарпатською митницею ДФС (далі – відповідач, контролюючий орган) було сформовано картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Причиною зазначених відмов було вказано неможливість завершити митне оформлення у зв`язку з невірним заповненням граф 47 та «В» митної декларації, а саме: застосовано невірну ставку акцизного податку, зумовленого невірним віднесенням імпортованого товару по коду УКТ ЗЕД у зв’язку з наявною неоднозначністю віднесення такого товару до того чи іншого коду товарів.

Позивач, вважаючи протиправними спірні картки відмов, звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив їх скасувати. Зазначивши, що ним правильно відповідно до вимог чинного законодавства та зовнішньоекономічного контракту застосовано ставку акцизного податку 8,02. Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 19 травня 2020 року задовольнив адміністративний позов. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 липня 2020 року залишив зазначене судове рішення без зміни.

Не погодившись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, просив скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначив про те, що відповідно до вимог Податкового кодексу України ставка податку 8,02 застосовується лише до вин та інших зброджених напоїв без додавання етилового спирту в іншому місці не зазначених, однак у спірному випадку позивачем ввозився товар згідно з кодом УКТ ЗЕД 2206 00 39 00, що виключає можливість застосування до нього ставки податку 8,02. У цьому випадку позивачем ввозився товар – ігриста суміш зброджених напоїв (вино) з безалкогольними напоями (демінералізована вода) з ароматизаторами, який зазначений в пп. 215.3.1 п. 215.3 ст. 215 Податкового кодексу України лише в графі зі ставкою 11,65.

Висновок КАС ВС:

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

У положеннях Податкового кодексу України серед основних засад податкового законодавства передбачено принцип презумпції правомірності рішень платника податків. Його суть зводиться до того, що у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Отже, мова йде не лише про загальнообовязкове усунення юридичних колізій, яке є одночасно і правом (повноваженням), і процесуальним обов'язком суду при звичайному (безвідносно до виду правовідносин) правозастосуванні. Мова про порядок вирішення ситуацій, у яких стикаються (конфліктують) інтереси платника податків і контролюючого органу, а норми податкового права, що регулюють такі правовідносини, прямо чи внаслідок їх тлумачення, а також у своїй сукупності, не є однозначними та допускають множинне трактування їхніх прав та обовязків, внаслідок якого можливе вирішення справи як на користь платника, так і проти нього.

Презумпція закріплена як спеціальна норма у пункті 56.21 статті 56 Податкового кодексу України саме для цього виду правовідносин, що означає безумовне її врахування при вирішенні спорів, що регулюються означеною статтею.

Сама юридична конструкція норми пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України дає підстави стверджувати, що презумпція застосовна не лише у ситуації прямої суперечності норм, але й у будь-якій іншій ситуації невизначеності в процесі правозастосування. Для її застосування необхідно і достатньо виявлення двох або більше альтернативних варіантів правомірної поведінки, обравши найвигідніший для себе з яких платник має почуватися захищеним від можливих негативних наслідків як з боку контролюючого органу, так і суду.

Мало того, наведеною нормою охоплюються не лише очікування платника, запровадженням у податковому законодавстві цієї презумпції як принципу (основної засади) накладається відповідний таким очікуванням обов`язок вибору визначеного нею варіанту поведінки і контролюючим органом, і судом. При цьому тягар доведення хибності (відсутності правових підстав) обраного платником варіанту поведінки покладається законом на контролюючий орган. Та обставина, що товар, який ввозить позивач згідно з УКТ ЗЕД 2206 00 39 00, згадується у двох різних колонках таблиці ставок акцизного податку, не спростовує правильності висновків судів попередніх інстанцій. Адже за загальним правилом класифікації товарів у разі коли товар, на перший погляд (prima facie) можна віднести до двох чи більше товарних позицій, його класифікація здійснюється таким чином: перевага надається тій товарній позиції, в якій товар описується конкретніше у порівнянні з товарними позиціями, де дається більш загальний його опис.

Однак, у випадку, коли кожна з двох або більше товарних позицій стосується лише частини матеріалів чи речовин, що входять до складу суміші чи багатокомпонентного товару, або лише частини товарів, що надходять у продаж у наборі для роздрібної торгівлі, вони вважаються рівнозначними щодо цього товару, навіть якщо в одній з них подається повніший або точніший опис цього товару.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а зазначені судові рішення – без змін.

З повним текстом судового рішення ви можете ознайомитись за посиланням.

Поділитися