Справа «Стойменович та Мілошевич проти Північної Македонії» («Stoimenovikj and Miloshevikj v. North Macedonia», заява № 59842/14).

Заявники, Никола Стойменович та Марко Мілошевич (Nikola Stoimenovikj, Marko Miloshevikj) – батько і син, які є македонцями (громадянами Північної Македонії) та народились у 1965 та 2005 році відповідно. Вони є батьком і сином та проживають у місті Скоп’є.

Заява стосується цивільного провадження за участі матері пана Стойменович та бабусі пана Мілошевич. Зазначене провадження розглядалося колегією Верховного суду, до якої входив суддя, який раніше виносив рішення в тісно пов’язаній кримінальній справі проти неї.

Таким чином, покладаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий судовий розгляд), заявники скаржилися на передбачувану відсутність неупередженості колегії суддів Верховного суду.

Обставини справи та суть спору:

У 2007 році Никола Стойменович разом з іншими особами був фігурантом кримінального провадження за підозрою в зловживанні владою та службовим становищем, шахрайстві та відмиванні грошей. Його роль полягала в тому, що він, бувши нотаріусом, засвідчував фіктивні кредитні договори.

Після слухання в місцевому суді пана Стойменовича та інших співучасників злочину було засуджено до позбавлення волі. Він не погодився з вироком і подав апеляційну скаргу. Утім, Апеляційний суд підтримав рішення першої інстанції.

Однак, коли чоловік відбував покарання, потерпілі подали цивільний позов проти нього та інших фігурантів справи та вимагали стягнути з них матеріальну шкоду, понесену в результаті шахрайських дій. Вимоги були задоволені – шахраїв зобов’язали відшкодувати збитки.

Утім, порушники вирішили оскаржити те рішення до Апеляційного суду. Після подання апеляційної скарги пан Стойменович помер, але справу продовжили його адвокат і син.

Коли спадкоємець Марко Милошевич дійшов до Верховного суду, то дізнався, що суддя, яка виносила обвинувальний вирок у суді апеляційної інстанції, братиме участь у справі щодо оскарження результатів цивільного позову. Тоді він відразу вказав на порушення ст. 6 Конвенції, але на це не звернули уваги.

До ЄСПЛ скаржник відразу довів той факт, що суддя, виконуючи обов’язки голови ВС, мала повноваження визначати склад колегії, що мала б розглянути його апеляцію щодо питань права. Згодом суддю було переведено до палати з розгляду питань щодо тривалості судового процесу. Відповідно до внутрішнього наказу в цьому підрозділі вона мала залишатися до пенсії. І тільки у зв’язку з надходженням справи заявника суддю чомусь включили до палати з розгляду цивільних справ ВС.

Пан Милошевич уважав, що суддя повинна була відмовитися від участі в цьому процесі, оскільки в неї вже склалася думка про роль його батька, пана Стойменовича. До того ж цивільні суди під час розгляду цієї справи використовували докази та матеріали з обвинувального вироку. Таким чином, суддя, який виніс такий вирок, уже сформулював свою позицію.

Урядовці ж на це стверджували, що суддя була членом колегії з п’яти суддів та не мала вирішального голосу. До того ж, у ході процесу вона не вчиняла жодних дій, які могли б поставити під сумнів її неупередженість. Оскільки цивільне та кримінальне провадження стосувалися не пов’язаних між собою питань, будь-які побоювання щодо необ’єктивного розгляду були необґрунтованими.

Позиція ЄСПЛ:

У Страсбурзі звернули увагу на той факт, що суддя була переведена до палати з розгляду цивільних справ ВС після того, як справу заявника прийняли в роботу. Європейський суд зауважив, що суд апеляційної інстанції з питань кримінального права дійсно провів детальний та кропіткий розгляд справи заявника. А тому, навіть попри зміну місця роботи, суддя не могла не знати чи забути про свою участь у розгляді цієї справи в суді апеляційної інстанції.

Разом з тим, у матеріалах справи немає жодного свідчення чи доказу, що суддя вживала якихось заходів щодо її виключення з колегії, яка мала б розглянути цю скаргу. Також немає доказів, що суддя повідомляла голові ВС про те, що 5 років тому брала участь у кримінальному процесі щодо заявника.

Європейський суд указав на те, що в законодавстві Македонії передбачено обов’язок судді інформувати голову суду, в якому він працює, про обставини, що можуть стати підставою для усунення з процесу.

Водночас після того, як заявник дізнався про склад колегії, то подав клопотання про відвід судді. А цей факт ще раз показує, що суддя зобов’язана була вжити якихось заходів для усунення ризиків упередженого та необ’єктивного розгляду справи.

Представники країни стверджували, що суддя була лише одним із членів колегії. Проте Європейський суд наголосив, що з огляду на таємницю нарадчої кімнати не можна встановити фактичного впливу цієї судді на хід справи та ухвалення вироку. До того ж урядовці не обґрунтували необхідності переведення судді до палати з розгляду цивільних справ. Важливо, що заявник стверджував, що його справа для цього судді була єдиною за період роботи в стінах ВС.

Отже, Європейський суд констатував: за таких обставин побоювання заявника, що суддя вже сформувала свою думку по суті розгляду справи, є цілком виправданими. Таким чином склад колегії ВС не відповідав міжнародному стандарту об’єктивності. Подібні порушення Європейський суд уже встановлював у рішенні від 01.02.2005 у справі «Indra v. Slovakia».

Відповідно, у рішенні від 25.03.2021 у справі «Stoimenovikj and Miloshevikj v. North Macedonia» встановив порушення ст. 6 конвенції. Компенсаційні виплати становили €2500. Ще €250 припало на судові витрати. З повним текстом рішення Ви можете ознайомитись за посиланням.