Постанова від 29 вересня 2020 року у справі № 601/1143/16.

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області та ухвалу Тернопільського апеляційного суду щодо ОСОБА_1, засудженого за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, що спричинило смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження).

Обставини справи та суть спору:

Кременецький районний суд Тернопільської області засудив ОСОБА_1 до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Суд визнав доведеним, що засуджений, рухаючись автомобілем «VOLKSWAGEN Transporter» допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2, який тримав праворуч від себе мопед, внаслідок чого той отримав смертельні тілесні ушкодження. Тернопільський апеляційний суд залишив вирок без змін.

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на частину 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК.

Висновок ККС ВС:

Суд зазначає, що, вирішуючи питання достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суд має керуватися стандартом доведення (стандартом переконання) «поза розумним сумнівом» (частини 2 та 4 статті 17 КПК).

Якщо суд без достатнього обґрунтування відкидає докази, що свідчать на користь обвинуваченого, це суперечить основоположній вимозі, що сторона обвинувачення має довести висунуте обвинувачення, і одному з фундаментальних принципів кримінального права, а саме in dubio pro reo. Тому, відхиляючи докази на користь обвинуваченого, суд має надати детальні і переконливі пояснення такому рішенню.

Крім того, якщо доказ отримано і надано суду стороною обвинувачення, суд має бути вкрай обережним, оцінюючи вплив формальних порушень під час отримання доказу на можливість його використання для спростування обвинувачення.

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів. Вимога визнати докази, отримані з порушеннями, недопустимими спрямована на те, щоб сторона, що допустила порушення, не могла скористатися його результатами. Використання цих правил на шкоду стороні, яка жодним чином не відповідальна за порушення процесуальних правил, суперечить їх меті.

Суд звертає увагу на асиметричний підхід законодавця до правил доведення в кримінальному процесі. Наприклад, Кодекс у частині 3 статті 17 КПК передбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, однак не містить подібної категоричної заборони щодо доказів, які надаються на спростування обвинувачення і свідчать на користь сторони захисту.

Дізнатись подробиці справи: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92335214