Прес-центр

Буква закону
16 квітня 2021, 08:55
Сторона захисту має право самостійно збирати докази під час судового розгляду

Постанова від 8 грудня 2020 року у справі № 278/1306/17.

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу та доповнення до неї захисника на вирок Житомирського районного суду Житомирської області та ухвалу Житомирського апеляційного суду щодо ОСОБА_1, засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження) Кримінального кодексу України.

Обставини справи та суть спору:

Суд визнав доведеним, що у листопаді 2016 року, рухаючись автомобілем через с. Станишівка Житомирської області, ОСОБА_1 здійснив наїзд на потерпілу, яка переходила дорогу за пішохідним переходом, заподіявши їй смертельних тілесних ушкоджень. За висновком суду причиною наїзду стало порушення засудженим підпункту «б» пункту 2.3 та пунктів 2.3, 12.3, 18.1 ПДР, оскільки він, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, проявив неуважність і не зменшив швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу.

Оскарженим вироком, залишеним без змін апеляційною інстанцією, ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки та звільнено від відбування призначених основного та додаткового покарань на підставі пункту «в» статті 1 Закону України від 22 грудня 2016 року №1810-VIII «Про амністію у 2016 році».

У касаційній скарзі та доповненнях до неї захисник просить скасувати оскаржені судові рішення та закрити кримінальне провадження. Захисник мотивує свої вимоги тим, що сторона обвинувачення не надала суду допустимих доказів винуватості засудженого, та вважає, що причиною ДТП стала аварійна ситуація, створена потерпілою внаслідок порушення нею ПДР, що виключає відповідальність засудженого. Крім того, він також посилається на те, що районний суд проявив упередженість до сторони захисту, оскільки з формальних підстав визнав недопустимим доказом висновок експерта, наданий стороною захисту, та необґрунтовано відмовив у призначенні судової автотехнічної експертизи.

Висновок ККС ВС:

Сторона захисту вважає, що суд першої інстанції порушив її право на ефективне обґрунтування своєї позиції, оскільки визнав недопустимим висновок експерта. Суд погоджується з цим доводом сторони захисту і вважає, що це рішення суду першої інстанції не ґрунтується на положеннях процесуального закону.

Суд зазначає, що право сторони захисту надати суду висновок експерта прямо передбачено частиною 2 статті 101 КПК. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 22 КПК сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів. Закон, передбачивши право стороні захисту надавати висновки експертів, тим самим передбачив і обов`язок суду їх розглянути в сукупності з іншими доказами.

Суд також наголошує на тому, що у справах, що стосуються ДТП, експертне дослідження має суттєве значення для встановлення обставин справи та може істотно вплинути на остаточне рішення суду, і стороні захисту складно спростовувати висновок експерта без допомоги іншого експерта у відповідній галузі, тому право захисту спростовувати висновки експертів, надані обвинуваченням, за допомогою іншого висновку, наданого захистом, має бути забезпечене судом.

Зі змісту ухвали суду про визнання цього доказу недопустимим вбачається, що суд дорівняв збирання доказів стороною захисту відповідно до частини 1 статті 20 КПК до проведення слідчих (розшукових) дій у значенні статті 223 КПК.

Однак, відповідно до КПК, проведення слідчих і розшукових дій є окремим видом збирання доказів, який є виключною компетенцією сторони обвинувачення. Порівняння частин 2 та 3 статті 93 КПК не залишає сумніву, що стороні захисту не надано права на проведення слідчих дій. Таким чином, отримуючи висновок експерта, сторона захисту не проводила слідчої дії. Тому поширення правил та обмежень, встановлених Кодексом для проведення слідчих або розшукових дій, на інші види діяльності зі збирання доказів є неправильним.

Крім того, відповідно до статті 20 та пункту 8 частини 3 статті 42 КПК обвинувачений має право збирати та подавати докази. Згідно з частиною 2 статті 42 КПК обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу. Таким чином, буквальне тлумачення положень Кодексу свідчить про те, що сторона захисту вправі збирати докази після того, як обвинувальний акт було передано до суду. Отже, висновок суду про те, що після цього моменту сторона захисту не мала права самостійно звертатися до експертів, суперечить чіткому змісту закону.

У цьому провадженні сторона захисту була позбавлена практичної можливості звернутися до експертів під час досудового розслідування. За таких обставин посилання суду першої інстанції на те, що і після закінчення досудового розслідування сторона захисту не була вправі здійснювати збирання доказів, суперечить не лише чітким положенням КПК, але й основоположним гарантіям справедливого судового розгляду, втіленим у статтях 20, 22, 26 КПК та статті 6 § 3(b) Конвенції.

Суд вважає, що вказані порушення не можуть бути усунуті судом апеляційної інстанції, Суд вважає за необхідне скасувати оскаржені вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

З огляду на викладене, Суд ухвалив касаційну скаргу захисника задовольнити частково. Вирок Житомирського районного суду Житомирської області та ухвалу Житомирського апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

З повним текстом рішення Ви можете ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94264608

Поділитися