Прес-центр

Огляд законодавства
18 серпня 2020, 16:57
Справа «Бор проти Угорщини»

ЗАЯВА №50474/08

ДОВОДИ ЗАЯВНИКА

Заявник проживає в Угорському місті Залаегерсезі. Будинок Заявника розташований через дорогу від залізничного вокзалу міста. Коли приблизно в 1988 році Угорська залізнична компанія (Magyar Államvasutak, MÁV) замінила свої паротяги на локомотиви, які мали дизельний двигун, рівень шуму від потягів, які обслуговуються залізничним вокзалом міста Залаегерсез значно підвищився.

Заявник скаржився, на те що шум, викликаний експлуатацією залізничного вокзалу, зробив його будинок практично непридатним для проживання, та він не отримав ефективного та своєчасного захисту своїх прав від Уряду. Так, заявник стверджував, що понаднормовий рівень шуму, викликаний залізничною станцією, виник у 1988 році, тоді як перші заходи, спрямовані на зменшення рівня шуму, були здійснені лише у 2010 році.

Отже, шум від вокзалу перевищував допустимий рівень інтенсивності встановлений законодавством Угорщини понад двадцять років. На думку Заявника, значний та постійний рівень шуму у тому числі вночі, порушує його право, на повагу до приватного і сімейного життя та житла, що ґарантоване статтею 8 Конвенції.

ДОКАЗИ ЗАЯВНИКА

  • У 1995 році Заявником подано скаргу до регіонального управління охорони навколишнього середовища про порушення MÁV вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму.
  • 27 серпня 1997 року Управління охорони навколишнього природного середовища встановило для MAV обмеження рівня шуму, що застосовуються до потягів.
  • 18 травня 1998 року Управління охорони навколишнього природного середовища наклало штраф на MÁV за недотримання встановлених обмежень шуму.
  • Оскільки навіть після накладення штрафних санкцій на залізничну компанію, не були вжиті дієві заходи щодо зменшення рівня шуму, Заявник та його сусіди звернулися до прокурора. 4 травня 2008 року прокурор порушив цивільну справу проти MÁV. Це провадження було об'єднано з провадженням, яке розпочато за самостійним позовом Заявника та його сусідів.

ДОВОДИ ТА ДОКАЗИ УРЯДУ КРАЇНИ

  • Угорська залізнична компанія невідкладно виплатила штраф за недотримання встановлених обмежень шуму накладений Управління охорони навколишнього природного середовища. До того ж, у період між 2010 та 2012 роками на залізничному вокзалі Залаегерсег були вжиті заходи спрямовані на зменшення рівня шуму, а саме скорочено кількість поїздів, що проходять через цю станцію, мінімізовано перебування вантажних поїздів на пасажирсько-поїзних коліях та розміщення поїздів на вулиці Заявника, оновленно двигуни потягів, (проведена їх електрифікація) та інш. Однак, Заявник стверджував, що завдяки вищезазначеним заходам шум зменшився, але все ще перевищує встановлену законом гранично допустимі норми рівня вночі та на світанку.

  • Уряд стверджував, що Закон про охорону природи передбачає чітку систему санкцій, яку суди належним чином застосовували, зобов’язуючи MÁV дотримуватись встановлених законодавством нормативів рівня шуму та компенсувати Заявнику, його сусідам встановлення звукоізоляційних дверей та вікон. Отже, MÁV здійснив необхідні заходи, які значно знизили рівень шумового випромінювання. На думку Уряду, Заявник повинен змиритися з шумом, що залишився, оскільки його будинок знаходиться біля залізничної станції, діяльність якої необхідна для забезпечення як державних, так і приватних інтересів. Тому обмеження його прав слід вважати законним та пропорційним.

РІШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ СУДІВ

22 жовтня 1991 року Заявник та його сусіди подали позов проти MÁV, вимагаючи, вжиття останньою заходів спрямованих на зменшення шумового забруднення у житловій зоні біля вокзалу Залаегерсег, а саме побудувати шумозахисний паркан, модернізувати залізничну станцію, та інш.

З 7 лютого 1992 року по січень 1993 року провадження за позовом Заяника та його сусідів було припинено. Однак, спираючись на думки експертів з акустичної та інженерної справи, 24 вересня 2004 року (попередньо відновивши провадження за позовом Заяника та його сусідів) районний суд Залаегерсега встановив наявність звукового забруднення і зобов’язав MÁV фінансувати встановлення звукоізоляційних дверей та вікон на будинках позивачів, але відхилив інші вимоги. У апеляційному суді справа була повернена до суду першої інстанції.

9 листопада 2005 року у відновленому апеляційним судом провадженні районний суд виніс часткове рішення, у якому стверджувалось, що рівень шуму перевищував встановлене граничне значення, та зобов’язано MÁV встановити звукозахисну стіну.

30 березня 2006 року Окружний суд округу переглядаючи рішення районного суду, відмовив заявникам у будівництві захисної стіни, вважаючи її зайвою.

7 березня 2008 року районний суд зобов’язав MÁV виплатити заявнику 4 150 000 угорських форинтів (HUF) (приблизно 15 660 євро) в якості компенсації за втрату вартості свого будинку та 445 000 HUF (приблизно 1 680 євро) на витрати пов’язані із заміною дверей та вікон.

5 червня 2008 року в апеляційному порядку обласний суд частково скасував рішення від 07 березня 2008 року, відмовивши у наданні заявникам компенсації за зменшення ринкової вартості їх будинків у зв’язку з постійним шумовим забрудненням. Апеляційний суд опирався на висновок експерта з нерухомості, згідно з яким встановлено, що у випадку виконання MÁV рішення суду, щодо встановлення шумозахисного паркану, шум, що залишився, не зменшить ринкову вартість будинку.

ДОВОДИ ЄСПЛ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Суд нагадує, що в Конвенції немає чітко визначеного права на тихе та спокійне оточення, але якщо особа безпосередньо і серйозно постраждала від шумового забруднення, може бути застосована стаття 8 (див. Хаттон та інші проти Сполученого Королівства). Незалежно від того, чи аналізується справа з позитивного обов'язку перед державою вживати розумних та належних заходів для забезпечення прав заявників відповідно до пункту 1 статті 8 або з точки зору втручання державного органу, яке має бути виправданим відповідно до пункту 2, застосовні принципи широко схожі.

В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який повинен бути досягнутий між конкуруючими інтересами людини та суспільством загалом; і в обох контекстах держава користується певною свободою у визначенні кроків, які слід вжити для забезпечення дотримання Конвенції.

Суд раніше вже визнавав, що шум, який значно перевищує встановлений законом рівень, на який держава не відповіла відповідними заходами, може бути таким, що порушує статтю 8 Конвенції (див. Морено Гомес проти Іспанії ). Що стосується цієї справи, Суд зазначає, що державні органи мали позитивне зобов’язання згідно з пунктом 1 статті 8 Конвенції щодо досягнення справедливого балансу між правами Заявника на життя у спокійному середовищі та інтересом суспільства в цілому у наявності залізничного транспорту. Суд надає важливості тому факту, який не оспорюється Урядом, мало місце перевищення встановлених законом гранично допустимих значень рівня шуму, принаймні до закінчення судового провадження у 2008 році, коли MÁV забезпечив Заявнику та його сусідам заміну дверей та вікон.

Дана Конвенція набула чинності щодо Угорщини 5 листопада 1992 року, і пройшло майже шістнадцять років з цієї дати, щоб провести належну процедуру балансування та прийняти рішення, яке підлягає виконанню у національних судах. Тому заявник залишався незахищеним від надмірного шумового забруднення, що заважало йому безперешкодно користуватися своїм правом на повагу до приватного і сімейного життя та житла, протягом неприпустимо тривалого періоду.

Суд погоджується з тим, що держава користується певною свободою у визначенні необхідних кроків, для забезпечення дотримання Конвенції, коли йдеться про визначення регулятивних та інших заходів, спрямованих на захист прав статті 8.

Однак Суд підкреслює, що існування системи санкцій недостатньо, якщо ця система не застосовується своєчасно та ефективно. У цьому відношенні Суд знову звертає увагу на той факт, що національні суди не вжили жодних дієвих примусових заходів з метою захисту заявника від непропорційного індивідуального тягаря який він зазнавав би протягом шістнадцяти років. Тому Суд приходить до висновку, що держава не виконала свого позитивного зобов'язання гарантувати право заявника на повагу до свого будинку. Відповідно, було порушення статті 8 Конвенції.

В зв’язку з встановленим порушенням ст. 8 Конвенції, Судом присуджено загальну суму компенсації моральної шкоди Заявнику у розмірі 12 000 євро.

Поділитися