Питання визнання доказів недопустими у кримінальному провадженні є вкрай важливим та надзвичайно актуальним. Однак, єдина правозастосовна практика у цьому питанні відсутня. Ще більше дискусій виникає довкола права слідчого судді визнавати докази недопустимими на стадії досудового розслідування після встановлення їх очевидної недопустимості.

Пропонуємо вашій увазі практичний приклад абсолютно правильного, на наш погляд, застосування слідчим суддею положень статей 87, 89 та 94 КПК України при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу на стадії досудового розслідування.

Так, Адвокатським об’єднанням LES здійснюється захист директора суб’єкту господарювання приватної форми власності, якого стороною обвинувачення притягнуто до кримінальної відповідальності – оголошено підозру за ч. 4 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України.

Вся суть інкримінованих злочинів зводилась до того, що на думку сторони обвинувачення Товариство клієнта поставило на адресу відділу освіти однієї з РДА Київської області вугілля значно нижчої якості, ніж передбачене договором поставки. Як наслідок, різниця між вартістю вугілля різних марок є коштами, якими згідно з повідомленням про підозру, заволодів клієнт.

Після повідомлення про підозру, сторона обвинувачення звернулась до Миронівського районного суду Київської області з клопотанням про обрання відносно клієнта запобіжного заходу у вигляді безальтернативного тримання під вартою, тобто без визначення розміру застави, що передбачено Законом у такій категорії справ.

Своєю чергою, здійснивши ґрунтовний аналіз доданих до клопотання матеріалів, а також зібравши швидко докази захисту, ми дійшли до висновку про відсутність обґрунтованої підозри у вчиненні клієнтом інкримінованих діянь, цілковиту відсутність будь-яких ризиків, а також про недопустимість зібраних стороною обвинувачення доказів, що є очевидним вже на цій стадії досудового розслідування.

Доводи сторони захисту у письмовому вигляді, із долученням письмових матеріалів, надано слідчому судді.

Як наслідок, під час судового розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, який тривав з 22 січня по 08 лютого цього року, слідчий суддя, відповідно до статті 94 КПК України, ґрунтовно дослідив позиції обох сторін, детально оцінив кожний наданий прокурором доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності та абсолютно законно прийняв рішення про повну відмову у задоволенні клопотання сторони обвинувачення.

Прийняте рішення слідчий суддя аргументував тим, що з урахуванням змісту статей 87 та 89 КПК України протокол тимчасового доступу до речей і документів, яким сторона обвинувачення вилучила оригінали первинних документів та відібрала зразки поставленого вугілля, є недопустимим доказом, що очевидно вже на стадії досудового розслідування.

Слідчий суддя дійшов до такого висновку, проаналізувавши докази захисту про те, що спеціаліст, який здійснював відбір зразків вугілля в ході тимчасового доступу, очевидно зацікавлений в результатах провадження, бо він є найманим працівником заявника, тобто особи, за заявою якої розпочато кримінальне провадження. За таких обставин спеціаліст повинен був заявити самовідвід, однак умисно цей обов’язок проігнорував.

У зв’язку з цим, а також низкою інших грубих порушень прав та свобод людини, слідчий суддя визнав фактичні дані, отримані в ході здійснення тимчасового доступу, недопустимими, як доказ.

Застосувавши доктрину «Плодів отруєного дерева» слідчий суддя також визнав недопустимими й висновки двох експертиз, оскільки ці докази здобуто завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Тобто висновки експертиз є похідними від результатів тимчасового доступу, які визнано недопустимими.

З позицією сторони захисту та абсолютно законним і обґрунтованим рішенням слідчого судді вимушено погодилась і сторона обвинувачення, що підтверджується тим, що прокурор не скористався своїм правом на подання апеляційної скарги.

З рішенням, що набрало законної сили ви зможете ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94720466