Постанова від 02 лютого 2021 року у справі № 366/1365/17.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Київської області на ухвалу Київського апеляційного суду за обвинуваченням ОСОБА_1, якого визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК (Умисне тяжке тілесне ушкодження) та виправдано у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Обставини справи та суть спору:

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що у серпні 2016 року він під час сварки завдав один удар кулаком у голову ОСОБА_2, чим спричинив останньому відкриту черепно-мозкову травму із забоєм головного мозку і переломами кісток черепа, що належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя з моменту заподіяння.

Вироком Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 визнано невинуватим у предявленому обвинуваченні та виправдано у звязку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Ухвалою Київського апеляційного суду вирок Іванківського районного суду Київської області залишено без змін.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зокрема, прокурор вважає, що судами не надано оцінку ряду доказів з точки зору належності та допустимості, не зазначено мотивів, з яких суд відкидає одні докази та бере до уваги інші, що свідчить про істотні порушення положень ст. 370 КПК.

Висновок ККС ВС:

З матеріалів провадження вбачається, що під час розгляду у суді першої інстанції, останнім досліджено основні докази обвинувачення — протоколи пред`явлення особи для впізнання за участю свідка ОСОБА_3, який у ході даної слідчої дії повідомив, що зможе впізнати особу, яка спричинила тілесні ушкодження ОСОБА_2 та серед інших осіб впізнав ОСОБА_1.

Втім, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що перед пред`явленням особи для впізнання, слідчий показував ОСОБА_3 відео з камер спостереження за участю ОСОБА_1, тобто фактично провів впізнання за матеріалами відеозапису, що підтвердив і свідок ОСОБА_3 безпосередньо у судовому засіданні.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 228 КПК забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути предявлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи. Вказана вимога закону пояснюється врахуванням властивостей людської психіки, оскільки краще запамятовується і відтворюється той образ людини, що сприйнятий пізніше.

Також, в ч. 6 ст. 228 КПК передбачено, що проведення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому предявлення особи для впізнання. Крім того, є неприпустимим також проводити повторне предявлення особи для впізнання тому самому впізнаваючому та за тими самими ознаками.

Згідно зі ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Враховуючи наведені вище вимоги закону, колегія суддів касаційного суду вважає, що суд першої інстанції правильно визнав протоколи пред`явлення особи для впізнання недопустимими доказами, оскільки вони отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону, отже не можуть бути використані для прийняття процесуального рішення, а суд не може на них посилатись при ухваленні вироку.

Отже, зважаючи на те, що істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Ознайомитись з повним текстом судового рішення Ви можете за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94738005