Постанова від 06 жовтня 2021 року у справі № 756/11581/15-к.

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув касаційну скаргу прокурора на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 (Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому) Кримінального кодексу України.

Обставини справи та суть спору:

Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 у тому, що у січні 2015 року він, перебуваючи на четвертому поверсі будинку поряд із квартирою, до якої прилаштована коляскова кімната, за допомогою металевих плоскогубців пошкодив серцевину замка вхідних дверей та проник до цього приміщення, звідки викрав вовняну ковдру в поліетиленовому прозорому пакованні, вартістю 320 грн, що належить ОСОБА_2.

Залишивши приміщення коляскової кімнати, обвинувачений поклав ковдру на заднє сидіння автомобіля, за кермом якого перебував ОСОБА_3, та збирався покинути зазначене місце, однак не встиг, оскільки був затриманий працівниками поліції.

За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2019 року ОСОБА_1 виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення. Київський апеляційний суд ухвалою від 18 березня 2021 року у порядку ст. 404 КПК змінив вирок місцевого суду - визнаd ОСОБА_1 невинуватим у пред'явленому обвинуваченні.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що суд необґрунтовано визнав протокол огляду місця події від 05 січня 2016 року недопустимим доказом з тих підстав, що огляд був проведений без ухвали слідчого судді.

При цьому прокурор посилається на наявну у матеріалах кримінального провадження заяву ОСОБА_3 від 05 січня 2016 року, в якій останній дає добровільну згоду на огляд працівниками поліції свого автомобіля. Також, прокурор вказує на відсутність у матеріалах кримінального провадження запису судового засідання від 26 квітня 2018 року, на якому зафіксовано додатковий допит ОСОБА_3, зокрема, його показання про недобровільне надання ним працівникам поліції дозволу на огляд автомобіля.

Висновок ККС ВС:

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку про те, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцевий суд, дослідивши долучений до матеріалів провадження протокол огляду місця події від 05 січня 2016 року, зазначив, що вказану слідчу дію було проведено з порушенням вимог процесуального законодавства. Відтак, було зазначено статус заявника як потерпілого (на час проведення ще не було прийнято відповідного процесуального рішення), не було долучено додатку з фототаблицями (повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста та інших осіб, які брали участь у їх виготовленні або вилученні).

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що під час проведення слідчої дії не було дотримано вимог статей 233, 234, 237 КПК, оскільки слідчий фактично провів обшук автомобіля, після чого він не звернувся невідкладно з клопотанням до слідчого судді. Також, проведений огляд був незаконним, оскільки з додаткового допиту свідка ОСОБА_3 убачається, що той був проведений без його добровільної згоди, під погрозою притягнення до кримінальної відповідальності та вилучення автомобіля на штрафмайданчик.

Таким чином, доводи прокурора про необґрунтоване визнання судом протоколу огляду місця події від 05 січня 2016 року недопустимим доказом Суд вважає не доречними.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 30 Конституції України, ст. 13 КПК та ч. 1 ст. 233 КПК, огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє та за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що після прибуття працівників поліції, слідчий у присутності двох понятих та за участю, зокрема, ОСОБА_3 провів огляд місця події (автомобіля) під час якого було вилучено троє плоскогубців та одні щипці, а також ковдру.

За даними, що зафіксовані у протоколі, складеному за результатом цієї слідчої дії, як підставу для огляду автомобіля слідчий указав надання ОСОБА_3 дозволу на здійснення цього огляду автомобіля. Однак, із технічних засобів фіксації судового засідання, зокрема, від 26 квітня 2018 року, вбачається, що ОСОБА_3 під час допиту місцевим судом повідомив про те, що згода на огляд автомобіля ним була надана під тиском працівників поліції.

Крім того, прокурор не надав будь-яких доказів на спростування показань свідка у цій частині. Щобільше, матеріали кримінального провадження, крім вказівки в протоколі огляду, не містять даних, які б вказували на те, що свідок добровільно надав згоду на огляд автомобіля.

Наведені обставини ставлять під сумнів добровільність згоди ОСОБА_3, оскільки не були наявні всі процесуальні гарантії, які захищали здатність свідка висловлювати свою справжню думку. Зазначене обґрунтовано врахував суд першої інстанції, який визнав протокол огляду місця події від 05 січня 2016 року недопустимим доказом, з чим погоджується і Верховний Суд.

Що стосується твердження прокурора про відсутність звуку на записі судового засідання від 26 квітня 2018 року, Суд визначає їх такими, що не заслуговують на увагу, оскільки під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що звукозапис вказаного судового засідання має належну якість, яка дозволяє достатньою мірою здійснити прослуховування додаткового допиту свідка ОСОБА_3.

Отже, наведені в касаційній скарзі прокурора доводи не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять переконливих доводів, які б дозволили Верховному Суду дійти переконання, що рішення було постановлено з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення – без зміни.

З повним текстом судового рішення ви можете ознайомитись за посиланням.