Постанова від 21 січня 2020 року у справі № 756/8425/17.

Колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 4 грудня 2018 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 (Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту) Кримінального кодексу України.

Обставини справи та суть спору:

Згідно з матеріалами досудового розслідування, обвинувачений придбав психотропну речовину (амфетамін), яку зберігав при собі у кишенях одягу, доки його не зупинили15 травня 2017 року у місті Києві працівники поліції під час проведення профілактичних заходів. Після цього на місце подій було викликано слідчо-оперативну групу, та у присутності понятих ОСОБА_1 добровільно надав правоохоронцям три пакети з амфетаміном загальною вагою 8,74 г.

За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 7 вересня 2018 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

Київський апеляційний суд 4 грудня 2018 року скасував вирок та закрив кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у цьому суді. Наголошує, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину доведено зібраними у процесуальний спосіб і наявними у справі доказами, а згаданий суд неправомірно визнав їх недопустимими, порушивши приписи статей 23, 85, 86, 94 КПК.

За твердженням прокурора, обвинувачений не був затриманою особою в розумінні ст. 208 КПК, добровільно надав працівникам пакети з психотропною речовиною, і в цій ситуації не було необхідності складати протокол про затримання та проводити особистий обшук.

Висновок ККС ВС:

Безпосередньо дослідивши як доказ протокол огляду місця події від 15 травня 2017 року, згідно з яким ОСОБА_1 надав психотропну речовину, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказаний документ не є допустимим джерелом доказів, адже наведені в ньому фактичні дані було отримано з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

У касаційній скарзі не заперечується той факт, що працівники поліції зупинили ОСОБА_1 15 травня 2017 року, а згаданий протокол було складено лише після приїзду слідчо-оперативної групи слідчим ОСОБА_2 за участю підозрюваного. Як убачається зі змісту протоколу, підозрюваний особисто правою рукою витягнув з передньої кишені штанів і передав працівникам поліції пакети з психотропною речовиною.

Між тим, у ході здійснення судового та апеляційного провадження ОСОБА_1 заперечував передачу ним працівникам поліції пакетів, стверджуючи про неможливість цього через застосування до нього спеціальних засобів – кайданок.

Разом з тим, свідок ОСОБА_2 у своїх показаннях суду також зазначав про те, що він, прибувши за викликом про затримання особи, стосовно якої є підозри у зберіганні наркотичних засобів, побачив на місці події обвинуваченого з кайданками на руках в оточенні інших працівників поліції.

Відповідно до ст. 209 КПК особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишитися поряд з уповноваженою особою.

Таким чином, обставини конкретної справи свідчать, що ОСОБА_1 фактично був затриманий, однак усупереч вимогам ч. 5 ст. 208 КПК протоколу про його затримання не було складено і процесуальних прав не роз`яснено.

Допущене порушення є істотним і за відсутності оформленого відповідно до ч. 3 ст. 208 КПК протоколу обшуку затриманої особи слугувало для апеляційного суду безперечною підставою для поставлення під сумнів законності протоколу огляду місця події, на якому вирішальною мірою, ґрунтується обвинувачення ОСОБА_1.

Крім того, з урахуванням установлених процесуальних порушень, факту недодержання конституційних прав і свобод людини суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 87 КПК, умотивовано визнав також недопустимими решту доказів сторони обвинувачення, які є похідними від згаданого протоколу огляду місця події.

Наведена позиція апеляційного суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 30 червня 2008 року, 21 квітня 2011 року, справи «Гефген проти Німеччини» та «Нечипорук і Йонкало проти України» відповідно). Зокрема, згідно з доктриною цього Суду, якщо джерело доказів є недопустимим, то всі інші фактичні дані, отримані з його допомогою, будуть такими ж.

З огляду на вищевикладене, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у справі достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК, є обґрунтованим, а рішення про закриття кримінального провадження – законним.

Отже, істотних порушень норм процесуального права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування ухвали апеляційного суду, під час здійснення касаційного розгляду кримінального провадження колегією суддів не встановлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів ухвалила ухвалу Київського апеляційного суду від 4 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

З повним текстом рішення Ви можете ознайомитись за посиланням.