Постанова від 10 березня 2021 року у справі № 742/1479/19.

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області та ухвалу Чернігівського апеляційного суду за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 135 (Залишення в небезпеці), частиною 2 статті 286 (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження) Кримінального кодексу України.

Обставини справи та суть спору:

Згідно з вироком, у березні 2019 року ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем та рухаючись проїзною частиною в напрямку м. Прилуки, проявив неуважність та неправильно оцінив дорожню обстановку перед зміною напрямку свого руху, внаслідок чого не впорався з керуванням автомобілем. Після чого він виїхав на тротуар, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, який направлявся по тротуару з велосипедом в попутному з автомобілем напрямку.

Під час ДТП потерпілий отримав тілесні ушкодження, які мають ознаки тяжких та знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку із настанням його смерті у Прилуцькій центральній районній лікарні.

Крім цього, засуджений не зупинив керований ним автомобіль, на місці пригоди не залишився та не вжив жодних заходів для надання першої медичної допомоги потерпілому, який перебував у небезпечному для життя стані. Натомість після наїзду на потерпілого, ОСОБА_1 продовжив рух на своєму автомобілі, проїхавши близько 1 км у напрямку руху до м. Прилуки з потерпілим, який перебував затиснутим в пробитому лобовому склі, частково на капоті та частково в салоні автомобіля, після чого скинув його на узбіччя та зник з місця події, чим свідомо залишив потерпілого без допомоги.

За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 135, частиною 2 статті 286 КК та призначено покарання: за частиною 1 статті 135 КК – у виді позбавлення волі на строк 1 рік; за частиною 2 статті 286 КК – у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Ухвалою Чернігівського апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі засуджений, не погоджуючись із судовими рішеннями у звязку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, вимагає їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування зазначеної позиції засуджений посилається, зокрема, на відсутність у його діях обєктивної та суб`єктивної сторін злочину, передбаченого статтею 135 КК, на що суди не звернули уваги.

Захисник також підтримав касаційну скаргу свого підзахисного. Зауважив, що засуджений залишив потерпілого у людному місці, де йому могли надати допомогу. Крім того, на думку захисника, притягнення особи до відповідальності за цією статтею можливе у випадках, коли потерпілого залишають у небезпеці на місці вчинення кримінального правопорушення.

Висновок ККС ВС:

Суспільна небезпека кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 135 КК полягає у тому, що людина, яка має можливість надати допомогу іншій людині та тим самим врятувати її від смерті або настання інших тяжких наслідків, не робить цього, що свідчить про низькі моральні якості цієї особи. Злочинність такої бездіяльності підвищується, якщо особа сама поставила іншу особу в небезпечний для життя стан або причетна до події, через яку особа опинилася в такому стані.

За змістом статті 135 КК поставлення в небезпеку виступає як основа для виникнення спеціального обов'язку надати допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

Вольовий момент вчинення злочину, передбаченого статтею 135 КК, полягає у небажанні суб`єкта злочину надати допомогу безпорадній особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними (прагнення уникнути кримінальної відповідальності, небажання обтяжувати себе, байдуже ставлення до долі іншої людини, егоїзм, небажання допомогти через брак часу, неприязнь до потерпілого, легкодухість, ревнощі, помста тощо), але на кваліфікацію вони не впливають.

Моментом закінчення злочину є ухилення від надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Варто зазначити, що для кваліфікації злочину не має значення, чи відвернула б надана винною особою допомога завдання шкоди життю або здоров'ю особи. Навіть у випадках, коли через несумісну з життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа, яка залишила потерпілого в небезпеці, несе відповідальність за статтею 135 КК. Для кваліфікації дій винного за цією нормою кримінального закону не має значення і те, що хтось інший надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в апеляційних скаргах засудженого та його захисника не заперечувалися фактичні дані, які надали можливість суду першої інстанції зробити висновок про доведеність винуватості за статтею 135 КК. Проте, саме суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (частина 1 статті 409 КПК). Суд же касаційної інстанції при касаційному розгляді кримінального провадження виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.

За встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, є повністю доведеним той факт, що засуджений після вчинення ДТП, не надавши будь-якої допомоги потерпілому, який внаслідок отриманих тілесних ушкоджень її потребував, не викликавши швидку, не впевнившись у тому, чи прибула швидка, чи було надано потерпілому медичну допомогу, самовільно покинув місце пригоди, залишивши потерпілого у небезпечному для життя стані. Отже, доводи засудженого про те, що в його діях відсутній склад злочину, передбачений частиною 1 статті 135 КК, є неспроможними.

Таким чином, колегією суддів не встановлено істотних порушень кримінального процесуального закону, які могли б потягнути неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого, Суд не вбачає.

Верховний Суд ухвалив вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області та ухвалу Чернігівського апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 – без задоволення.

З повним текстом рішення Ви можете ознайомитись за посиланням.