Постанова від 12 листопада 2020 року у справі № 201/2194/17.

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська та ухвалу Дніпровського апеляційного суду у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України (Використання завідомо підробленого документа).

Обставини справи та суть справи:

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалася у тому, що вона у липні 2013 року з метою продажу квартири, перебуваючи в офісі приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу, використала завідомо підроблений офіційний документ, а саме довідку, що видана КП «Північне» Дніпропетровської міської ради, на ім'я ОСОБА_1 про склад сім'ї.

У вказаній довідці зазначено, що у квартирі проживає одна особа, а саме ОСОБА_1, що не відповідає дійсності, оскільки станом на 31 липня 2013 року у вище вказаній квартирі була також прописана її неповнолітня дочка.

На підставі використаного завідомо підробленого документу, ОСОБА_1 (продавець) підписала з ОСОБА_4 (покупець) договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, що посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі, таким чином довела свій злочинний умисел до кінця.

Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 визнано невинуватою та виправдано у зв'язку з недоведеністю того, що вчинено злочин, передбачений ч. 4 ст. 358 КК України.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська — без зміни.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що місцевий суд визнав недопустимим доказом довідку, оскільки доступ до неї здійснено на один день пізніше ніж визначено ухвалою слідчого судді, разом з тим місцевий суд не навів, які саме істотні порушення прав та свобод людини були допущені, відносно кого, в чому вони виражались та наскільки вони є суттєвими. Також вказує, що визнання недопустимими доказами, висновків судових експертиз є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки будь-яких клопотань про законність або сумнівність таких висновків жодна із сторін кримінального провадження не заявляла. З огляду на викладене вважає, що місцевий суд допустив неповноту судового розгляду внаслідок чого дійшов передчасного висновку про необхідність виправдування ОСОБА_1, при цьому у вироку підстав для цього не навів.

Висновок ККС ВС:

Дослідженням матеріалів кримінального провадження встановлено, що ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська задоволено клопотання та надано дозвіл слідчому СВ Жовтневого РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області на тимчасовий доступ до речей і документів, а саме до оригіналу довідки від 25 липня 2013 року, виданої КП «Північне» м. Дніпропетровськ, на підставі якої ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_4 та яка знаходилась (довідка) у нотаріальній справі за договором купівлі-продажу у приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу.

При цьому у абзаці другому резолютивної частини ухвали слідчого судді вказано, що строк дії цієї ухвали становить 30 діб з дня її оголошення. Відповідно останнім днем її виконання є 21 січня 2015 року включно.

Як убачається зі змісту протоколу доступу до речей та документів, вказана дія, під час якої вилучено довідку, фактично проведена 22 січня 2015 року, тобто поза межами процесуального строку, визначеного ухвалою слідчого судді.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих

Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Крім того, вимоги ч. 2 ст. 86 КПК України передбачають, що недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно до концепції «плодів отруйного дерева», сформульованої Європейським судом з прав людини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж (справа «Гефген проти Німеччини»). Докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом (справа «Нечипорук і Йонкало проти України»).

Враховуючи, що довідку від 25 липня 2013 року визнано недопустимим доказом, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що з огляду на вимоги ч. 2 ст. 86 КПК України та враховуючи концепцією «плодів отруйного дерева», висновки судових експертиз також є недопустимими доказами, оскільки об'єктом їх дослідження була вказана довідка.

Касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду — без зміни.

Ознайомитись з повним текстом рішення Ви можете за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92902810

Коментар партнера - керівника практики у кримінальних провадженнях АО LES Тараса Іваненко.

З власної практики можу констатувати, що факти вилучення речей та документів поза строком дії ухвали слідчого судді є надзвичайно поширеними серед органів досудового розслідування.

Ще з 2012 року між стороною захисту та стороною обвинувачення ведуться запеклі дискусії, з приводу необхідності проведення цього заходу забезпечення кримінального провадження саме під час строку дії ухвали, інакше такі докази в силу статтей 86-87 КПК України є недопустимими.

Позиція сторони обвинувачення в цьому питанні зводилась до необхідності лише оголошення ухвали володільцю речей та документів в строк дії ухвали. До речі, такої позиції притримувався, свого часу, навіть і Національний банк України, роз'яснюючи банкам порядок виконання ухвал про тимчасовий доступ до документів, які містять банківську таємницю.

Натомість, спільнота адвокатів, завжди відстоювала позицію про те, що строк дії ухвали — це строк, протягом якого стороні обвинувачення дозволено судом, а володільцем повинно бути забезпечено безперешкодний доступ до речей та документів, які необхідні для встановлення істини у кримінальному провадженні. Тобто протягом даного строку необхідно не лише оголосити ухвалу, а й здійснити сам тимчасовий доступ до речей та документів (у т.ч. виїмку).

Додатковим підтвердженням наведеної позиції послужили й законодавчі зміни, внесені 06.12.2019 до КПК України Законом України № 361-IX “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення”, відповідно до яких строк дії ухвали збільшено з одного місяця до двох. Таким чином, законодавець в чергове вказав на необхідності проведення тимчасового доступу до речей і документів виключно в строки, визначені ухвалою слідчого судді чи суду.

Своєю чергою, Постанова Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 201/2194/17 вносить ясність у практику правозастосування ст.ст. 159-166 КПК України, а також акцентує увагу на недопустимості доказів, у випадку їх вилучення поза межами строку дії ухвали та ставить крапку в дискусіях з даного питання.