Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 640/9995/20 (адміністративне провадження № К/990/26901/22), з якою ви можете ознайомитись за посиланням.

Так, Верховний суд розглянув адміністративну справу за позовною заявою забудовника до Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень для проєктування об’єкта будівництва багатофункціонального комплексу з благоустроєм і озелененням скверу за касаційною скаргою позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року.

В обґрунтування свого рішення Департамент містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації наголосив на невідповідності намірів забудови позивача вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Не погодившись із цим рішенням, забудовник подав позов до Окружного адміністративного суду міста Києва, в якому просив визнати його протиправним та скасувати.

Суд першої інстанції задовольнив позов частково. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що рішення Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень для проєктування об’єкта будівництва є правомірним і відповідає вимогам, визначеним ст. 2 КАС України, оскільки орган довів, що заявлені позивачем наміри будівництва об’єкта не відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а саме Генеральному плану міста Києва та Детальному плану території. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін з огляду на наступне.

На підставі аналізу положень статей 16, 17, 19 та 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» колегія суддів дійшла висновку, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації населеного пункту на місцевому рівні. На його основі розробляються інші види містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема, й Детальний план території. Отже, відповідність намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні, під час ухвалення рішення про надання або відмову у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, уповноважений орган визначає, виходячи із містобудівної документації на місцевому рівні – Генерального плану та Детального плану території, якщо такий розроблено.

Невідповідність намірів забудови земельної ділянки є підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень. При цьому невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об'єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 803/1231/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 823/5265/15, від 20 березня 2019 року у справі № 810/726/18, від 17 травня 2019 року у справі № 806/1576/18, від 4 лютого 2020 року у справі № 826/9713/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 712/6577/18, від 15 лютого 2021 року у справі № 320/5710/20 та від 16 червня 2021 року у справі № 2340/3189/18.

Крім того, здійснення забудови, наміри якої суперечать вимогам містобудівної документації (Генерального плану населеного пункту, Детального плану території), нівелює мету планування та забезпечення сталого розвитку населеного пункту, а отже, порушує суспільні інтереси, які виражаються у забезпеченні дотримання правил благоустрою населеного пункту, спрямованих на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини; містобудівні умови та обмеження, які не відповідають Генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній документації на місцевому рівні не можуть вважатися такими, що враховують громадські та приватні інтереси при плануванні та забудові територій, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, сформульованій, зокрема, у постановах від 20 травня 2019 року у справі № 826/15338/18 та від 4 вересня 2019 року у справі № 826/13852/17.

Під час розгляду обставин справи, судами встановлено, що забудовник запланував проєктування та будівництво висотної будівлі, питому вагу площ якої становитимуть офісні приміщення. Разом з тим, Детальним планом території визначено, що спірна земельна ділянка розміщена у сквері «Слава танкістам», являє собою газон і віднесена до території підприємств торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування населення.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів наголосила на правильному висновку суду апеляційної інстанції, а також, колегія суддів зазначила, що поняття «багатофункціональний комплекс» має широке тлумачення та охоплює поєднання декількох функцій, однак Детальний план території визначає його конкретну функцію – територія підприємств торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування населення. Разом з тим, розміщення багатофункціональної будівлі, переважне призначення якої – офісні приміщення, суперечить містобудівній документації на місцевому рівні та не обумовлене містобудівними вимогами.

За таких обставин, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що постанова суду апеляційної інстанції у цій справі є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню.