Розглядається на прикладі справи "Інтерсплав проти України" (заява № 803/02 від 9 січня 2007 року).

Розглядаючи податкові спори, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в мотивувальній частині рішення здебільшого керується статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.

Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. Зокрема, в ній зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права.

Під час розгляду ЄСПЛ податкових спорів, позбавлення права отримати податкову вигоду (йдеться про податковий кредит або бюджетне відшкодування ПДВ) розглядається з позиції позбавлення власності.

Саме питання бюджетного відшкодування ПДВ було розглянуто у справі "Інтерсплав проти України". Обставини спору стосувалися відмови держави (в особі Державної податкової служби) підтвердити право особи на відшкодування коштів податку на додану вартість. Тобто, йдеться про позбавлення особи податкової вигоди, що, у свою чергу, призвело до порушення права вільного користування об'єктом права власності.

У цій справі платник податків здійснював господарську діяльність з виробництва продукції з використанням переробленого металу, який придбавався в Україні та оподатковувався ПДВ за ставкою 20%. Основна частина продукції заявника експортувалася з України за нульовою ставкою ПДВ. Таким чином, заявник мав право на відшкодування ПДВ, відповідно до ціни, встановленої на металобрухт (на підставі ст. 200 Податкового кодексу України).

Позиція ЄСПЛ:

Суд зауважує, що в даній справі спір стосується не конкретної суми відшкодування ПДВ або компенсації за затримку у його виплаті, а загального права заявника відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР). Суд зауважує, що ознайомившись із критеріями та вимогами, встановленими національним законодавством, заявник мав достатньо підстав сподіватись на відшкодування ПДВ, який він сплатив під час здійснення своєї господарської діяльності, так само як і на компенсацію за затримку його виплати. Навіть якщо окрема вимога щодо відшкодування ПДВ може бути предметом перевірки та оскарження компетентними державними органами, відповідні положення Закону України "Про податок на додану вартість" не вимагають попереднього судового розгляду цієї вимоги з метою підтвердження права компанії на відшкодування.

Із матеріалів справи вбачається, що податкові органи не заперечували щодо сум відшкодування ПДВ, які мали бути сплачені заявникові, а просто відмовлялись підтверджувати їх без будь-якої очевидної на те причини. Сторони не заперечували, що затримки у відшкодуванні ПДВ заявникові можна вважати втручанням у його право на мирне володіння своїм майном. На думку Суду, така ситуація відноситься до першого речення першої частини статті 1 Протоколу № 1, яке визначає в загальних рисах принцип мирного володіння майном.

Суд нагадує, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Однак суд, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Читати рішення у справі: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_194#Text