Розглядається на прикладі справи "Федорченко та Лозенко проти України" (заява № 387/03 від 28 листопада 2002 року).

Під час розгляду цієї справи ЄСПЛ встановив непроведення ефективного досудового розслідування щодо вбивств громадян України ромської національності та вказав на можливі причинні зв'язки між расистським ставленням і вчиненням злочинів.

Обставини справи:

28 жовтня 2001 року будинок, в якому проживав заявник, Федорченко Ю.І., із родиною, які є особами ромської національності, було підпалено. Внаслідок підпалу постраждало шестеро родичів заявника, четверо з яких померли, в тому числі малолітні діти.

Як стверджував заявник, підпал було здійснено офіцером поліції І. та двома іншими особами. Крім того, заявник стверджував, що офіцер поліції І. неодноразово вимагав у нього та членів його родини хабарі та погрожував підпалити будинок, оскільки вважав, що родина заявника здійснює торгівлю наркотичними засобами.

За фактами вбивства та підпалу прокуратурою Кременчуцького району Полтавської області та прокуратурою Полтавської області було порушено кримінальні справи. У зв’язку з твердженнями заявника про причетність офіцера поліції І. до вказаних подій, УМВС України в Полтавській області було проведено службову перевірку, результати якої не підтвердили ці доводи.

14 листопада 2001 року у вчиненні умисного вбивства та умисного знищення чужого майна шляхом підпалу було пред’явлено обвинувачення пану Н. Крім того, було порушено кримінальні справі щонайменше проти шести осіб у зв’язку з трьома епізодами підпалу, що мали місце 28 жовтня 2001 року. У квітні 2002 року матеріали кримінальної справи щодо шести осіб були виділені в окреме провадження у зв’язку з розшуком цих осіб і у подальшому зупинені.

11 грудня 2002 року апеляційний суд Полтавської області повернув кримінальну справу щодо пана Н. до прокуратури Полтавської області на додаткове розслідування у зв’язку з численними недоліками досудового слідства, вказавши, які процесуальні дії мають бути вчинені, зокрема для встановлення причетності офіцера поліції І. до подій. У цій ухвалі також зазначалось, що певна особа планувала знищити три будинки, в яких проживали сім’ї ромської національності, шляхом підпалу. Як стверджували заявники, під час судового засідання один з обвинувачених виголошував расистські висловлювання.

16 червня 2003 року прокуратура м. Кременчука відмовила в порушенні кримінальної справи щодо офіцера поліції І., зазначивши, без жодної деталізації, що в результаті проведеної додаткової перевірки було встановлено, що офіцер поліції І. не був причетний до підпалу будинку заявника.

22 червня 2005 року кримінальну справу щодо пана Н. було закрито у зв’язку з його смертю.

4 грудня 2008 року прокуратура Кременчуцького району скасувала постанову про зупинення провадження у справі щодо шести осіб у зв’язку з їх розшуком. На час постановлення рішення ЄСПЛ інформація про подальше провадження у цій справі була відсутня.

До ЄСПЛ заявники скаржились за такими статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод:

• ст. 2 – на те, що їхні родичі загинули внаслідок підпалу будинку, який мав місце за безпосередньої причетності офіцера поліції І., та що державними органами не було проведено ретельного та ефективного розслідування щодо цього;
• ст. 14 у поєднанні зі ст. 2 Конвенції в її процесуальному аспекті – на расистські мотиви вчиненого злочину.

Позиція ЄСПЛ:

Суд нагадує, що стаття 2 Конвенції покладає обов’язок на державу забезпечувати право на життя, шляхом прийняття ефективних норм кримінальних законів для попередження злочинів проти особи, що забезпечується правоохоронним механізмом для попередження, усунення та покарання порушень таких норм. Це також породжує позитивний обов’язок держави провести ефективне офіційне розслідування в разі вбивства особи.

Розслідування є ефективним, якщо воно здатне привести до встановлення обставин справи, виявленню та покаранню винних. Державні органи мають вжити доступні їм розумні заходи задля збору всіх доказів пов’язаних з інцидентом. Висновки за розслідуванням мають грунтуватися на повному, об’єктивному та безсторонньому аналізі всіх обставин справи.

Суд відмічає, що в даній справі, складається враження, що державні органи обмежили розслідування мінімально необхідними процедурними кроками.

Суд визнає, що не кожне розслідування має бути обов’язково успішним або призвести до висновків, що співпадають з баченням подій заявником. Однак, воно має в принципі бути здатним призвести до встановлення фактичних обставин справи та, якщо твердження відповідають дійсності, до встановлення та покарання винних.

Відповідно, мало місце порушення статті 2 Конвенції в процесуальному аспекті.

В даній справі Суд вже визнав, що українські органи влади порушили статтю 2 Конвенції, не провівши ефективного розслідування інциденту. Суд вважає, що скаргу також має бути розглянуто окремо за статтею 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 2 Конвенції в її процесуальному аспекті, в частині того, що не було проведено розслідування щодо можливого причинного зв’язку між ймовірним проявом расизму та нападом на родичів заявників. Суд вважає неприпустимим, що за таких обставин у розслідуванні, яке триває близько одинадцяти років, не вжито будь-яких вагомих заходів, спрямованих на ідентифікацію чи переслідування злочинців. Відповідно, Суд вважає, що мало місце порушення статті 14 в поєднанні зі статтею 2 Конвенції в процесуальному аспекті.

Читати рішення у справі: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_933#Text