КАС ВС відступив від попередніх висновків щодо застосування положень статті 283 КАС України у спорах за зверненнями органів ДПС, яка набула ознак «недієвого» процесуального механізму реалізації інституту адміністративного арешту майна.

Оскарження платником податків наказу про проведення перевірки є запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідною заявою, однак, не є спором про право в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України та не перешкоджає розгляду заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Такого правового висновку дійшла Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 лютого 2023 року по справі № 640/17091/21 (адміністративне провадження № К/9901/44200/21), з яким ви можете ознайомиться за посиланням.

Таким чином, Судова палата відступила від попередніх висновків Верховного Суду, згідно з якими в спорах за зверненнями органів державної податкової служби оскарження платником податків наказу про проведення перевірки свідчить про наявність «спору про право», і, як наслідок, є підставою для відмови у відкритті провадження або його закриття.

Згідно з обставинами справи, у червні 2021 року Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до суду із заявою про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна товариства – платника податків. На підтвердження позовних вимог, посилаючись на те, що через відмову платника податків реалізувати право на проведення документальної позапланової виїзної перевірки, начальник контролюючого органу прийняв рішення від 17 червня 2021 року про застосування адміністративного арешту майна платника податків, підтвердження обґрунтованості якого здійснюється в судовому порядку.

Суди попередніх інстанцій провадження у справі закрили, мотивуючи такі рішення тим, що заперечення платником податків законності проведення перевірки, яке своєю чергою стало підставою для відмови у допуску посадових осіб контролюючого органу до її проведення, свідчить про наявність спору про право.

Не погодившись з цими судовими рішеннями, контролюючий орган подав касаційну скаргу, в обґрунтування якої зазначено, що Податковий кодекс України не містить положень про зупинення дії рішень контролюючого органу про проведення перевірки та про застосування адміністративного арешту у випадку їх оскарження в адміністративному чи судовому порядку.

Разом із тим, вказано, що відмова у відкритті провадження лише на підставі звернення платника податків до суду з позовом про визнання незаконним та/або скасування наказу на проведення документальної перевірки нівелює встановлену законодавцем можливість оперативного реагування контролюючого органу на невиконання його законних вимог платником податків, та створює передумови для зловживання наданими платнику податків правами через затягування проведення перевірки шляхом відмови у допуску уповноважених осіб контролюючого органу до її проведення.

Крім того, контролюючий орган звернув увагу на висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 28 серпня 2018 року у справі № 804/19780/14, відповідно до якого оскарження наказу про проведення перевірки, дій податкового органу щодо її проведення є по суті запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідним поданням, однак, не є спором про право, а отже і підставою для закриття провадження.

За результатами розгляду касаційної скарги, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів, наголосила, що у справі мають місце підстави для відступу від правової позиції Верховного Суду, яку застосували суди попередніх інстанцій, а касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Колегія суддів визначила, що спірним у цій справі є питання наявності чи відсутності підстав вважати факт оскарження наказу про проведення перевірки спором про право у розумінні частини четвертої статті 283 КАС України, а також наявності підстав для закриття провадження у разі встановлення такого факту судом першої інстанції після відкриття провадження. Разом з тим, колегія суддів встановила наявність різної практики Верховного Суду з цього питання, через що вважає необхідним її усунути в порядку, встановленому статтею 346 КАС України.

За змістом статті 283 КАС України після відкриття провадження у справі за відповідною заявою суд може або її задовольнити чи відмовити у її задоволенні. Наявність спору про право в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України має вбачатися саме на етапі розгляду питання про відкриття провадження у справі за заявою контролюючого органу, передбаченою частиною першою статті 283 КАС України. При цьому, у справах за заявою контролюючого органу, передбаченою пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України, заперечення платника податків щодо правомірності проведення податкової перевірки, які полягають в оскарженні відповідного наказу про її проведення чи дій контролюючого органу при її проведенні, не можуть розглядатися як «спір про право».

Під час розгляду заяв про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків адміністративний суд здійснює оцінку обґрунтованості такого рішення контролюючого органу шляхом перевірки наявності підстав для його прийняття та правильності юридичної кваліфікації дій платника податків, які стали підставою для цього.

Оскарження платником податків наказу про проведення перевірки є запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідною заявою, однак, не є спором про право в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України та не перешкоджає розгляду заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. Обґрунтованість причин відмови у допуску посадових осіб податкового органу до проведення податкової перевірки з боку платника податків входять до предмета доказування у справах, передбачених пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України.

У випадку наявності судового рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, платник податків не позбавлений можливості звернутися із заявою про його припинення, якщо надалі наказ про проведення перевірки буде визнано незаконним.

Зазначене спірне питання було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом. Проаналізувавши численну судову практику, яка утворилася у спорах цієї категорії, Судова палата встановила, що стаття 283 КАС України (аналогічно статті 183-3 КАС України в попередній редакції) набула ознак «недієвого» процесуального механізму реалізації інституту адміністративного арешту майна, який не знаходить свого фактичного правозастосування у сфері, задля врегулювання якої його було запроваджено. Суди попередніх інстанцій врахували актуальну практику Верховного Суду зі спірного у цій справі питання. Однак, Судова палата вважає, що Верховний Суд, тлумачачи зміст конструкції «спір про право» відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України, не повною мірою з'ясував правову суть запровадженого у статті 283 КАС України інституту термінових справ, а так само вимоги процесуального закону щодо етапу, на якому може бути виявлено «спір про право».

З огляду на вищевикладене, а також з системного аналізу норм права, Судова палата відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 820/3469/17, від 14 листопада 2018 року у справі №818/907/16, від 19 грудня 2018 року у справі № 816/284/17, від 31 серпня 2020 року у справі № 826/6013/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 820/3469/17, від 14 листопада 2018 року у справі №818/907/16, від 19 грудня 2018 року у справі № 816/284/17, від 31 серпня 2020 року у справі № 826/6013/16, від 26 лютого 2019 року у справі №640/20138/18, відповідно до яких у спорах за зверненнями органів державної податкової служби оскарження платником наказу про проведення перевірки свідчить про наявність «спору про право», і, як наслідок, є підставою для відмови у відкритті провадження або його закриття.

Виходячи з цього та для забезпечення узгодженості судової практики з висновком, викладеним у цій постанові, Верховний Суд зазначив, що під час розгляду тотожних спорів повинні враховуватися наведені висновки щодо застосування норм права незалежно від того, чи перелічені всі постанови Верховного Суду, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Судова палата у цій справі.