Прес-центр

Огляд законодавства
23 березня 2021, 08:00
Огляд місця події в службовому кабінеті, що належить державі, також потребує дозволу слідчого судді

Постанова від 24 лютого 2021 року у справі № 761/27114/14-к.

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 (Замах на злочин), ч. 4 ст. 368 КК України (Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою).

Обставини справи та суть спору:

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.

У травні 2014 року ОСОБА_1, перебуваючи в приміщенні Державної інспекції сільського господарства в Київській області, бувши заступником начальника зазначеного органу, діючи з корисливих мотивів, використовуючи службові повноваження та реалізовуючи свій умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди, з метою позитивного розв'язання питання щодо проходження ТОВ «Рапсоіл» атестації та отримання права на виробництво і реалізацію сертифікованого насіння, гібридів першого покоління, сертифікованого садивного матеріалу багаторічних і однорічних рослин, запропонував директору вказаного товариства ОСОБА_2 перерахувати грошову суму, еквівалентну 1000 доларам США на платіжну картку, реквізити якої він пообіцяв надати пізніше. На таку пропозицію ОСОБА_2 дав усну згоду.

Через деякий час, перебуваючи у своєму службовому кабінеті за вказаною адресою, ОСОБА_1 надав реквізити платіжної картки та запропонував ОСОБА_2 перерахувати грошові кошти у раніше визначеній сумі.

Після цього ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2, що позитивному розв'язанню питання щодо проходження атестації товариства посприяв саме він. Своєю чергою, ОСОБА_2 повідомив про те, що він перерахував грошові кошти на картку за вказаними реквізитами та продемонстрував відповідну квитанцію.

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та виправдано у зв`язку з недоведенням винуватості. Київський апеляційний суд зазначений вирок місцевого суду залишив без змін.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.

Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення рішення не надав належної оцінки викладеним доводам щодо достатності, належності та допустимості доказів, які, на переконання прокурора, доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Зокрема, на переконання прокурора, суд апеляційної інстанції безпідставно визнав недопустимим доказом дані отримані під час обшуку, проведеного у службовому кабінеті ОСОБА_1, оскільки цей кабінет не належить до його володіння чи власності, а отже, відсутність ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку в ньому не порушує нічиїх прав та не може бути підставою для визнання доказу недопустимим.

Висновок ККС ВС:

За статтею 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 234 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті.

З метою захисту прав та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні у системному тлумаченні ч. 2 ст. 233 КПК України під володінням слід розуміти фактичне володіння річчю (майном). Тобто фактичне володіння не варто ототожнювати з правом власності. Такий широкий підхід до розуміння понять «житло», зарахування до «іншого володіння» офісних та службових приміщень, господарських, виробничих та іншого призначення приміщень, незалежно від форм власності відповідає й прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.

Посилання прокурора на те, що дозволу слідчого судді на огляд місця події, а саме службового кабінету ОСОБА_1, який на праві власності належить державі, не потребувалося, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ця позиція суперечить положенням КПК України та практиці ЄСПЛ (рішення від 26 липня 2007 року в справі «Пєєв проти Болгарії»).

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що з клопотанням про дозвіл на обшук чи огляд службового кабінету ОСОБА_1 сторона обвинувачення до слідчого судді не зверталася. При цьому посилання на відсутність заперечень з боку ОСОБА_1 щодо проведення такого огляду не свідчить про його добровільну згоду на проведення вказаної слідчої дії та не є процесуальною гарантією забезпечення права обвинуваченого на захист.

Колегія суддів касаційного суду звертає увагу на те, що фактично у володінні ОСОБА_1 здійснювався обшук із застосуванням технічних засобів.

Такий висновок підтверджується безпосередньо прокурором, який вказує у касаційній скарзі, що судами попередніх інстанцій безпідставно визнано недопустимим доказом фактичні дані отримані внаслідок проведення саме обшуку, а не огляду.

На неприпустимості проведення обшуку під виглядом огляду місця події, без дотримання відповідних процесуальних гарантій захисту прав та інтересів підозрюваного, неодноразово наголошував Верховний Суд (постанови, ухвалені у провадженнях № 51-1840км20, № 51-6087км19, № 51-1314км20).

Отже, апеляційний суд дійшов належного та обґрунтованого висновку про недопустимість як доказу, фактичних даних протоколу огляду, не встановив підстав для скасування вироку суду першої інстанції та погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність доказів, які б поза розумним сумнівом доводили винуватість ОСОБА_1, у зв`язку із чим правомірно залишив вирок місцевого суду без змін.

З цих підстав Суд ухвалив касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 — без зміни.

Ознайомитись з повним текстом рішення Ви можете за посиланням.

Поділитися