Розглядається на прикладі справи «Серков проти України» (заява № 39766/05 від 25 жовтня 2005 року).

Національне законодавство має відповідати вимозі «якості» закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні.

Якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, допускають неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов’язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Обставини справи:

У січні 2003 року Верховний Суд України, розглядаючи спір щодо застосування законодавства про сплату податку на додану вартість (далі — ПДВ) на таку діяльність, як ввезення товару на територію держави суб'єктом підприємницької діяльності, який є платником єдиного податку, вирішив, що до такої діяльності вказана законодавством вимога сплати ПДВ не застосовна. У грудні 2003 року Верховний Суд України застосував протилежний підхід до вирішення аналогічного спору і визнав, що вказане законодавство застосовується до такої діяльності платника єдиного податку.

У період з березня до липня 2004 року із заявника, Серкова С.М., який був платником єдиного податку та здійснював ввезення товару на територію України, було стягнуто ПДВ.

Заявник оскаржив ці дії до суду і в результаті Верховний Суд залишив без змін рішення Вищого господарського суду України, яким було визнано правомірність дій митних органів щодо стягнення із заявника ПДВ. До Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) заявник скаржився за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) на порушення права на захист його власності.

Позиція ЄСПЛ:

Суд визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, Суд зобов’язаний переконатись у тому, що спосіб, у який тлумачиться та застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

У цій справі у задоволенні позову заявника до митного органу було відмовлено, оскільки суди визнали, що звільнення від сплати ПДВ не могло застосовуватись до операцій з імпорту, що здійснювались заявником. Проте, національні суди неоднаково тлумачили положення законодавства щодо сфери застосування звільнення від сплати ПДВ.

Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, якими слід керуватись. Проте Суд не вбачає жодного виправдання для зміни юридичного тлумачення, з якою зіткнувся заявник. Насправді, Верховний Суд України не навів жодних аргументів, щоб пояснити відповідну зміну тлумачення. Така відсутність прозорості мала обов’язково вплинути на довіру суспільства та віру в закон.

З огляду на обставини цієї справи Суд вважає, що спосіб, у який національні суди тлумачили відповідні положення законодавства, негативно вплинув на їхню передбачуваність.

Відповідно, на думку Суду, відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з такого важливого фіскального питання, яка призводила до його суперечливого тлумачення судом, порушує вимоги Конвенції щодо «якості закону».

Вищезазначені міркування є достатніми, щоб надати Суду можливість дійти висновку, що втручання у майнові права заявника було незаконним у контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції. Відповідно, Суд постановляє, що було порушення цього положення.

Читати рішення у справі: https://taxlink.ua/ua/court/sprava-srkov-proti-ukraini/