Саме цієї проблеми стосується справа «D.S. проти Італії» (заява № 14833/16), рішення у якій нещодавно ухвалив Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ, Європейський суд).

Обставини справи та суть спору:

Заявник D.S. є громадянином Італії, який народився у 1962 році та мешкає у місті Рокка-ді-Папа. На початку 90-х років він був інфікований під час хірургічного втручання та переливання крові.

У 1999 році з цього приводу заявник розпочав цивільне провадження в Римському суді проти італійського Міністерства охорони здоров’я з метою отримання компенсації за шкоду, яку він зазнав внаслідок отриманої інфекції.

У рішенні від 14 червня 2001 року суд задовольнив клопотання заявника та зобов’язав Міністерство охорони здоров’я компенсувати суму, яка підлягає кількісному визначенню в окремому цивільному провадженні. Рішенням від 12 січня 2004 року Апеляційний суд Риму підтримав рішення суду першої інстанції.

Однак, Міністерство охорони здоров’я оскаржило рішення суду апеляційної інстанції. Відтак, рішенням від 11 січня 2008 року Касаційний суд Італії скасував рішення апеляційного суду та направив справу на новий розгляд. Надалі, рішенням від 23 лютого 2015 року інший відділ Апеляційного суду Риму також відхилив апеляцію Міністерства охорони здоров’я.

Разом з тим, 4 жовтня 2005 року заявник розпочав окреме цивільне провадження у Римському суді з метою отримання кількісної оцінки суми компенсації, на яку він мав право. Рішенням від 21 січня 2011 року, що підлягає виконанню, Римський суд присудив заявнику 251 732 євро компенсації завданої шкоди.

Однак, Міністерство охорони здоров’я подало нову апеляцію. Рішенням від 14 січня 2017 року, Апеляційний суд Риму відхилив її та залишив рішення першої інстанції без змін.

Згідно з інформацією, наданої сторонами спору, рішення було виконане лише 31 січня 2019 року, тобто через дев’ять років після його ухвалення та через двадцять років після початку першого провадження у цій справі.

Саме на тривале невиконання судового рішення скаржився заявник у своєму зверненні до Європейського суду. Він стверджував про порушення конвенційних гарантій згідно зі ст. 6 §1 (Право на справедливий судовий розгляд), статті 1 Протоколу № 1 (Захист власності) та ст. 14 (Заборона дискримінації) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновок ЄСПЛ:

Суд вважає, що оскільки рішення національного суду не виконувалось протягом тривалого проміжку часу, заявник був не в змозі скористатися своїм правом на справедливий судовий розгляд та виконання рішення, винесеного на його користь. До того ж, у цій справі порушувалось делікатне питання, що стосувалось стану здоров’я заявника, постраждалого через хірургічне втручання.

Відповідно, Суд робить висновок про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Що стосується передбачуваного порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, Суд вважає, що заявник був власником боргу, що підлягає сплаті згідно з судовим рішенням, яке кількісно визначило суму, на яку він мав право. З цього випливає, що неможливість, через яку заявник тривалий час очікував виконання цього рішення, означає втручання у здійснення ним його права на мирне користування своїм майном.

Не виконуючи вищезазначені судові рішення протягом тривалого періоду, національні органи влади перешкоджали заявникові отримати суму, яку йому було призначено. Крім того, уряд не надав жодних аргументів, здатних виправдати це втручання.

Таким чином, також мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1.

Виходячи з цього, Суд присудив заявнику 10 000 євро компенсації моральної шкоди. Крім того, видатки і витрати заявника, які склали суму у 12 000 євро також доведеться відшкодувати Італії.

З повним текстом рішення (мовою оригіналу) Ви можете ознайомитись за посиланням.