Постанова від 08 квітня 2021 року у справі № 573/2028/19.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 23 березня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1, засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 (Шахрайство), ч. 2, ч. 3 ст. 186 (Грабіж) Кримінального кодексу України.

Обставини справи та суть спору:

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він незаконно заволодів чужим майном шляхом обману працівників Управління соціального захисту населення Білопільської РДА на загальну суму понад 72 тисячі гривень.

Пізніше, у вересні 2017 року обвинувачений, діючи повторно, з корисливих мотивів, застосовуючи насильство, завдав ОСОБА_2 одного удару тупим предметом по голові та вихопив з її рук сумку. Таким чином ОСОБА_1 завдав потерпілій матеріальну шкоду на суму понад 800 гривень.

Пізніше, у листопаді 2017 року обвинувачений, діючи повторно, маючи злочинний корисливий умисел, прибув до домогосподарства, де за допомогою металевого лома зламав вхідні двері та проник до житлового будинку, в якому на той час перебувала потерпіла ОСОБА_6, 1938 року народження.

Перебуваючи в будинку, обвинувачений у присутності потерпілої, яка знаходилась в ліжку в одній з кімнат та бачила обвинуваченого, відкрито заволодів майном на суму понад 16,5 тисяч гривень. Надалі засуджений з місця вчинення злочину зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

Вироком Білопільського районного суду Сумської області від 23 березня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим та призначено йому покарання: за ч. 2 ст. 190 КК – у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 186 КК – у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 3 ст. 186 КК – у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року вирок Білопільського районного суду Сумської області від 23 березня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо свого підзахисного та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги мотивує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не було належним чином враховано факту недопустимості доказів внаслідок істотного порушення прав та свобод ОСОБА_1.

Висновок ККС ВС:

Колегія суддів вважає, що доводи захисника про істотні порушення кримінального процесуального закону на стадії досудового розслідування в частині проведення обшуку 30 листопада 2017 року заслуговують на увагу.

Ст. 30 Конституції України встановлено, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду та обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, закон допускає проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду та обшуку.

Частиною 1 ст. 233 КПК визначено, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім невідкладних випадків, зазначених вище.

Аналіз вищевказаних положень кримінальних процесуальних норм свідчить про те, що право слідчого або прокурора на проникнення до житла і проведення в ньому обшуку може виникати у трьох випадках:

• за ухвалою слідчого судді;
• на підставі добровільної згоди власника житла чи іншого володіння особи (без постановлення такої ухвали );
• лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину (до постановлення ухвали слідчого судді).

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обшук 30 листопада 2017 року було проведено на підставі постанови слідчого про проведення невідкладного обшуку від 30 листопада 2017 року.

Невідкладність проведення обшуку в постанові слідчого була обґрунтована тим, що є необхідність відшукання викрадених речей та одягу, в якому був одягнений злочинець та на якому могли залишитися сліди фарби. Ці речі могли бути використані як докази під час розслідування кримінального провадження та мали суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні. Водночас такі підстави проведення обшуку не належать до переліку невідкладних.

Отже, проведена органами досудового розслідування 30 листопада 2017 року слідча дія не була невідкладною, а тому згідно з приписами ч. 2 ст. 234 КПК такий обшук мав здійснюватися лише на підставі ухвали слідчого судді.

Таким чином, навіть з урахуванням того, що обшук 30 листопада 2017 року було легалізовано ухвалою слідчого судді від 01 грудня 2017 року, колегія суддів вважає, що його було проведено без достатніх правових підстав.

Отже, проведення обшуку від 30 листопада 2017 року відбулося з рядом істотних процесуальних порушень, у тому числі з огляду на обставини справи, вбачається порушення права засудженого на захист.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися такою, що постановлена з додержанням вимог кримінального процесуального закону, а тому касаційну скаргу захисника слід задовольнити частково. Вказане судове рішення в частині визнання ОСОБА_1 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. У решті судові рішення залишити без зміни.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду слід врахувати наведене вище, ретельно, використовуючи всі процесуальні можливості, здійснити перевірку доводів засудженого та його захисника, після чого з урахуванням усіх обставин і вимог кримінального процесуального закону здійснити оцінку належності, достовірності та допустимості доказів, а також їх сукупності з точки зору достатності та ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

З повним текстом рішення Ви можете ознайомитись за посиланням.