Постанова від 03 березня 2021 року у справі № 127/11849/15-к.

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника в інтересах ОСОБА_1 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області та ухвалу Вінницького апеляційного суду в кримінальному провадженні, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 (Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки) Кримінального кодексу України.

Обставини справи та суть спору:

З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 у лютому 2014 року у нотаріальній конторі приватного нотаріуса, з метою незаконного збагачення та шляхом обману під приводом продажу земельної ділянки, уклала з ОСОБА_2 (далі – потерпіла) попередній договір, за умовами якого сторони зобов`язувались у майбутньому укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Засуджена зобов`язалась передати у власність потерпілої зазначену земельну ділянку у строк до 1 жовтня 2014 року. При укладенні попереднього договору потерпілою було передано грошові кошти у сумі 162 400 грн та після цього в розрахунок за попереднім договором було передано ще 37 000 грн.

Засуджена, не маючи на меті виконувати взяті на себе зобов’язання згідно з укладеним попереднім договором, уклала договір про завдаток ще з однією особою ОСОБА_3, а згодом уклала договір купівлі-продажу вказаної вище земельної ділянки, не попередивши про права третіх осіб на цю ділянку.

Вінницький міський суд Вінницької області засудив ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та стягнув з неї на користь потерпілої 199 400 грн матеріальної та 5000 грн моральної шкоди. Вінницький апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін.

У касаційній скарзі захисник просить скасувати оскаржувані судові рішення у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Зокрема, захисник вважає, що апеляційним судом належним чином не перевірено доводи апеляційної скарги щодо відсутності в діях засудженої складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, оскільки остання не вчиняла дій, спрямованих на обман потерпілої чи зловживання її довірою для отримання від неї коштів, а їх відносини мали виключно цивільно-правовий характер.

Висновок ККС ВС:

Стосовно доводів скарги про відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, та наявності виключно цивільно-правового характеру відносин між нею та потерпілою, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 190 КК України, шахрайством визначається заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Наявність між обвинуваченим та потерпілим певних цивільно-правових чи інших подібних правовідносин, які були закріплені у певному правочині, саме по собі не виключає можливості кваліфікації діяння особи як шахрайства за наявності всіх необхідних елементів складу цього злочину. В окремих випадках такі відносини цілком можуть бути частиною реалізації умислу особи на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою.

Принциповим у цьому питанні є встановлення і доведення поза розумним сумнівом, що особа, умисно, з корисливих мотивів заволодіваючи чужим майном або набуваючи права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, зокрема й беручи на себе при цьому певні зобов`язання, одразу не мала наміру їх виконувати, використовуючи певні правовідносини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Висновок про це може бути зроблений, в тому числі й виходячи з сукупності фактичних дій такої особи.

Зокрема у цьому провадженні судом першої інстанції було досліджено попередній договір, укладений між засудженою та потерпілою. Відповідно до якого сторони домовились, що основний договір має бути укладений ними до 1 жовтня 2014 року. Також, потерпіла передала засудженій 162 400 грн під час нотаріального посвідчення цього договору, а решту 128 000 грн зобов`язалась передати під час нотаріального посвідчення основного договору. Після цього, протягом березня-травня цього року потерпіла неодноразово на прохання засудженої передавала останній кошти в рахунок сплати за земельну ділянку. Також судом було досліджено договір про завдаток між ОСОБА_3 та засудженою, укладений у липні 2014 року, згідно з яким остання висловлює бажання продати ОСОБА_3 вказану вище земельну ділянку та отримала від неї 36 000 грн завдатку. При цьому за умовами вказаного договору засуджена взяла на себе зобов'язання не відчужувати цю земельну ділянку іншим особам, не дивлячись на попередній договір укладений із потерпілою.

Надалі, у вересні 2014 року засуджена підписала з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу земельної ділянки з розстрочкою платежів. За умовами цього договору засуджена отримала 130 225 грн до його підписання, а решту 101 775 грн покупці зобов`язувались сплатити пізніше. Крім цього, за умовами договору продавець свідчить, що відчужувана земельна ділянка нікому іншому не відчужена і вона вільна від будь-яких прав і претензій третіх осіб.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зазначили, що засуджена не повідомила їм про свої зобов'язання щодо земельної ділянки перед іншими людьми.

Враховуючи те, що після підписання ОСОБА_1 у лютому 2014 року попереднього договору з потерпілою та отримання від останньої впродовж лютого-травня коштів на виконання цього договору, засуджена до закінчення визначеного договором строку (жовтня 2014 року) без попередження потерпілої повторно виставила на продаж вказану земельну ділянку; у липні 2014 року отримала від інших осіб завдаток за цю земельну ділянку та у вересні 2014 року уклала з іншими особами договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, отримавши від покупців частину грошей; при цьому вона ні до, ні відразу після продажу земельної ділянки іншим особам, не вживала жодних заходів для повернення потерпілій отриманих від неї коштів аж до моменту звернення потерпілої до поліції та зустрічі з нею у грудні 2014 року в кабінеті слідчого, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що засуджена вже на час укладання попереднього договору з потерпілою не мала наміру виконувати взяті на себе зобов`язання, а її умисел був спрямований на корисливе заволодіння грошима потерпілої шляхом обману.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що в діях засудженої немає складу інкримінованого злочину, а її відносини з потерпілою носили виключно цивільно-правовий характер, не вбачаються обґрунтованими.

Враховуючи зазначене, колегія суддів достатніх підстав для задоволення касаційної скарги захисника не вбачає. Верховний Суд залишив без зміни вирок Вінницького міського суду Вінницької області та ухвалу Вінницького апеляційного суду, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

З повним текстом рішення Ви можете ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95345049