Прес-центр

Буква закону
07 червня 2021, 09:00
Навіть з урахуванням того, що обшук було легалізовано ухвалою слідчого судді, колегія суддів вважає, що обшук проведено без достатніх правових підстав

Постанова від 08 квітня 2021 року у справі № 573/2028/19.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника в інтересах засудженого на вирок Білопільського районного суду Сумської області та ухвалу Харківського апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1, засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 (Шахрайство), ч. 2, ч. 3 ст. 186 (Грабіж) Кримінального кодексу Україні.

Обставини справи та суть спору:

Згідно з вироком, засудженого визнано винуватим у тому, що він, діючи повторно, незаконно заволодів шляхом обману працівників Управління соціального захисту населення Білопільської РДА чужим майном, а саме:

  • державною допомогою малозабезпеченим сім`ям у період з березня по червень 2016 року в сумі 6078 грн 70 коп.;
  • компенсаційною виплатою особі, яка здійснює догляд за особою, яка досягла 80 років, за період з вересня 2016 року по вересень 2019 року в сумі 1055 грн 13 коп.;
  • державною допомогою малозабезпеченим сім`ям у період з вересня 2016 року по вересень 2019 року в сумі 65 677 грн 12 коп.

Крім того, у вересні 2017 року ОСОБА_1, діючи повторно, відкрито, з корисливих мотивів, завдав ОСОБА_2 одного удару тупим предметом по голові та вихопив з рук її жіночу сумку. Такими протиправними діями, засуджений завдав потерпілій матеріальну шкоду в сумі 886 грн 80 коп.

Також, у листопаді 2017 року ОСОБА_1, діючи повторно, маючи злочинний корисливий умисел, спрямований на заволодіння чужим майном, прибув до домогосподарства, де за допомогою металевого лома проник до приміщення житлового будинку, в якому на той час перебувала потерпіла ОСОБА_6. Перебуваючи в будинку, засуджений у присутності потерпілої, відкрито заволодів майном на суму 16 538 грн 58 коп.

Вироком Білопільського районного суду Сумської області ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 2, ч. 3 ст. 186 КК, та призначено йому покарання: за ч. 2 ст. 190 КК – у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 186 КК – у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 3 ст. 186 КК – у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань визначено засудженому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Ухвалою Харківського апеляційного суду вирок залишено без зміни. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Свої вимоги мотивує тим, що апеляційним судом не було дотримано вимог частин 1, 2 ст. 23 КПК, оскільки судом не досліджено жодного доказу безпосередньо. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не було належним чином враховано факту недопустимості доказів внаслідок істотного порушення прав та свобод засудженого.

Висновок ККС ВС:

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Водночас як убачається з матеріалів кримінального провадження, до апеляційного суду не надходило жодних обґрунтованих клопотань про необхідність повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, чи дослідження доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції.

Разом з тим колегія суддів вважає, що доводи захисника про істотні порушення кримінального процесуального закону на стадії досудового розслідування в частині проведення обшуку 30 листопада 2017 року заслуговують на увагу.

Так, згідно з ч. 2 ст. 234 КПК обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Частиною 1 ст. 233 КПК визначено, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім невідкладних випадків, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення.

Аналіз вищевказаних положень кримінальних процесуальних норм свідчить про те, що право слідчого, прокурора на проникнення до житла і проведення в ньому обшуку може виникати у трьох випадках:

  1. за ухвалою слідчого судді;
  2. без постановлення такої ухвали на підставі добровільної згоди власника житла чи іншого володіння особи;
  3. до постановлення ухвали слідчого судді лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обшук 30 листопада 2017 року було проведено на підставі постанови слідчого про проведення невідкладного обшуку від 30 листопада 2017 року.

Невідкладність проведення обшуку в постанові слідчого була обґрунтована тим, що є необхідність відшукання викрадених речей та одягу, в якому був одягнений злочинець та на якому могли залишитися сліди фарби, вилученої в ході огляду місця подій, які можуть бути використані як докази під час розслідування кримінального провадження, що мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні. Водночас такі підстави проведення обшуку не належать до переліку невідкладних.

Отже, проведена органами досудового розслідування 30 листопада 2017 року слідча дія не була невідкладною, а тому згідно з приписами ч. 2 ст. 234 КПК такий обшук мав здійснюватися лише на підставі ухвали слідчого судді.

Таким чином, навіть з урахуванням того, що обшук 30 листопада 2017 року було легалізовано ухвалою слідчого судді від 01 грудня 2017 року, колегія суддів вважає, що обшук від 30 листопада 2017 року проведено без достатніх правових підстав.

Отже, проведення обшуку від 30 листопада 2017 року відбулося з рядом істотних процесуальних порушень, у тому числі з огляду на обставини справи, вбачається порушення права засудженого на захист.

Враховуючи викладене, колегія суддів постановила касаційну скаргу захисника в інтересах засудженого задовольнити частково. Ухвалу Харківського апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 186 КК скасувати та призначити в цій частині новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

З повним текстом рішення Ви можете ознайомитись за посиланням.

Поділитися