Постанова від 14 квітня 2021 року у справі № 288/1418/17.

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 (Умисне тяжке тілесне ушкодження) Кримінального кодексу України за касаційною скаргою захисника в інтересах засудженої на вирок Попільнянського районного суду Житомирської області та ухвалу Житомирського апеляційного суду щодо останньої.

Обставини справи та суть спору:

Згідно з вироком суду, у жовтні 2017 року у житловому будинку на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин розпочався словесний конфлікт між засудженою ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_2. У ході конфлікту останній покинув будинок, а засуджена вирішила його зупинити, для чого взяла на кухні ніж, щоб налякати чоловіка, вважаючи, що за наявності ножа у її руках він не буде здійснювати будь-які фізичні посягання.

Потім засуджена почала наздоганяти чоловіка та просити повернутися до будинку, на що той її відштовхнув, а засуджена, тримаючи в руці ніж, упала на землю поблизу воріт на території їх домогосподарства. В цей час у засудженої раптово виник умисел на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю чоловіка. Реалізуючи цей умисел, засуджена умисно завдала чоловікові одного удару ножем нижче коліна правої ноги, внаслідок чого заподіяла тілесні ушкодження, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень.

Смерть ОСОБА_2 настала від колото-різаного поранення правої гомілки, що супроводжувалося ушкодженнями малогомілкової та підколінної артерії й ускладнилося масивною зовнішньою крововтратою.

Вироком Попільнянського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, і призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Житомирський апеляційний суд ухвалою задовольнив частково апеляційну скаргу захисника та змінив вирок суду першої інстанції, а саме виключив з мотивувальної частини вироку посилання суду як на доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину на протокол допиту від 07 жовтня 2017 року. В решті вирок залишено без змін.

У касаційній скарзі захисник в інтересах засудженої просить скасувати вирок суду першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ухвалу апеляційного суду – через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно визнано допустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту від 07 жовтня 2017 року за участю підозрюваної, який, на думку захисника, не відповідає вимогам статей 104, 107 КПК.

Стверджує, що у цьому протоколі неправильно зазначено технічний засіб фіксації, не вказано носія інформації, до протоколу не додано оригіналу технічного носія інформації зафіксованої процесуальної дії, а додано лише копії відеозапису на дисках. Крім того, як стверджує захисник, слідчим експериментом не встановлено механізму заподіяння тілесного ушкодження потерпілому.

Висновок ККС ВС:

Колегія суддів погоджується з оцінкою апеляційним судом як непереконливих тих доводів захисника, де йдеться про те, що у протоколі слідчого експерименту неправильно зазначено технічний засіб фіксації інформації, відображеної на доданому як додаток до протоколу носії, не вказано відомостей про цей носій інформації з копією відеозапису, що унеможливлює посилання на нього як на допустимий доказ винуватості засудженої.

Відповідно до ч. 3 ст. 99 КПК оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа – ще і його відображення, якому надається таке ж значення як документу.

Водночас за ч. 1 ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові ОП ККС ВС від 29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к, провадження № 51-1878кмо20), ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія. У випадку зберігання електронного документа на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 відсутні об`єктивні дані про те, що оптичний диск, долучений до протоколу слідчого експерименту, містить електронні документи, створені не під час здійснення такої слідчої дії, а в інший час, за інших обставин, чи неуповноваженою особою.

Отже, доводи захисника про недопустимість протоколу проведення слідчого експерименту від 07 жовтня 2017 року як доказу винуватості засудженої через відсутність оригінального технічного носія відеозапису, не засновані на приписах закону та не спростовують висновків суду про допустимість цього доказу.

За таких обставин суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника.

Верховний Суд ухвалив вирок Попільнянського районного суду Житомирської області та ухвалу Житомирського апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

З повним текстом рішення Ви можете ознайомитись за посиланням.