Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ, Європейський суд, Суд) у справі «Бусуттіл проти Мальти» («Busuttil v. Malta», заява № 48431/18), в якій заявник, посилаючись на статтю 6§2 (Презумпція невинуватості) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, скаржився на те, що піддався презумпції винуватості. Він був директором компанії, але начебто нічого не знав про стан додержання нею податкової дисципліни.

Обставини справи та суть спору:

Заявник, Антоніо Бусуттіл (Antonio Busuttil), є громадянином Мальти, який мешкає у мальтійському місті Сліма. Певний час заявник працював в одній з місцевих компаній, коли у 2001 році два інших керівники запропонували йому стати акціонером та співкерівником.

Заявник погодився та протягом 2001-2006 років працював у компанії на посаді співкерівника (володів 25% акцій). У 2006 році заявник звільнився, а трохи згодом компанія збанкрутіла під керівництвом двох інших керівників.

Однак, пізніше виявилось, що протягом 2003-2006 років компанія не надавала контролюючим органам жодної податкової звітності, а також не сплачувала податки та страхові внески за своїх працівників.

У 2011 році податкові органи Мальти зобов’язали заявника сплатити від імені зазначеної компанії приблизно 323 500 євро несплаченого податкового боргу. Пізніше проти заявника було розпочато кримінальне провадження, попри те, що він стверджував про своє незнання щодо податкової ситуації в компанії, адже займався лише продажем та не торкався фінансових питань.

Рішенням суду від 23 березня 2012 року заявника було визнано винним та призначено одноразовий штраф у сумі 400 євро та щоденний штраф у розмірі 4 євро до сплати всієї суми податкового боргу.

Заявнику не вдалося домогтися скасування цього рішення в жодному національному суді, тому він звернувся до Європейського суду, стверджуючи, що до нього застосували презумпцію вини лише на підставі того, що він був директором зазначеної компанії. За його словами, той факт, що реальна ситуація з податками та звітністю була прихована від нього як співкерівника компанії говорить про порушення статті 6§2 (Презумпція невинуватості) Конвенції.

Висновок ЄСПЛ:

Заявник стверджував, що був визнаний винним без доведення його злочинного умислу, яке необхідне за законом для встановлення обставин вчинення особою злочину. Таким чином, національні суди діяли на основі презумпції вини лише через те, що заявник виступав акціонером та співкерівником компанії виключно на папері.

За його словами, таке тлумачення позбавило його справедливого та законного захисту. Як наслідок, національні суди повністю ігнорували той факт, що він не знав та не міг знати про злочин на момент його вчинення, оскільки факти були навмисно приховані від нього. Більше того, жодних документів, які свідчили б про податкові борги або несплату внесків, він не бачив та не підписував, а тому не міг вважатися винним поза розумним сумнівом. У зв'язку з цим він посилався на директиви Європейського Союзу щодо того, що будь-які сумніви повинні тлумачитись на користь обвинуваченого.

Європейський суд зазначає, що згідно з національним законодавством, директор несе відповідальність за будь-які дії компанії, і це є презумпцією закону, про який йдеться у цій справі.

Також, Суд нагадує, що національне законодавство передбачає способи, за допомогою яких керівник може виправдати себе, зокрема, якщо він або вона доведуть, що правопорушення було скоєно без його або її відома, і що він чи вона доклали всіх зусиль, щоб запобігти вчиненню правопорушення. Крім того, Суд вважає, що заявник не залишився без засобів захисту, адже йому було дозволено виступити зі своєю справою та подати відповідні докази до національних судів, які мають повну юрисдикцію. Однак, Магістратський та Апеляційний кримінальний суд відхилили усі його клопотання на підставі його власних свідчень.

Суд зазначає, що у цьому кримінальному провадженні від обвинувачення вимагали довести наступне: що заявник на той час був директором компанії, що компанія не виконала фіскальні зобов’язання, і що компанія не сплатила визначену суму податку. Ці елементи були в повному обсязі доведені обвинуваченням і не були оскаржені заявником. Отже, немає жодних ознак того, що національні суди застосовували норми щодо тягаря доказування у спосіб, несумісний з презумпцією невинуватості. Зокрема, заявник не пояснив, чому накладений на нього тягар доказування був недосяжним.

Суд також зазначає, що ніщо не вказує на те, що кримінальні суди у виконанні своїх функцій виходили з припущення, що заявник був винний.

Оскільки ця справа стосується одночасно несплати податків та страхових внесків, які є основним джерелом доходу держави і використовуються для фінансування соціальних виплат та охорони здоров’я, роль керівника набуває в такій системі великого значення.

На думку Суду, законом розумно передбачено, що останній несе відповідальність незалежно від того, чи приховувалась від нього якась інформація. Адже в розпорядженні керівника є достатньо повноважень та можливостей, щоб отримати достовірні відомості щодо податкової дисципліни та виявити можливі неправомірні діяння інших осіб.

Враховуючи вищевикладене, Суд вважає, що презумпція відповідно до мальтійського законодавства про те, що керівник відповідає за будь-які дії, які за законом мають бути здійснені компанією, не була необґрунтованою. Отже, не було порушення статті 6§2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З повним текстом рішення (мовою оригіналу) ви можете ознайомитись за посиланням.