Поширення у світі гострої респіраторної хвороби COVID-19, що не оминула і Україну, обумовило вжиття органами державної влади карантинних заходів для запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Діючи в нових реаліях, з метою стимулювання додержання карантинних заходів і обмежень, законодавцем вносяться численні зміни до законодавчих актів, посилюється відповідальність за їх порушення. Як нами вже зазначалось в попередніх публікаціях, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (COVID-19)» серед іншого доповнено Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею 44-3 «Порушення правил щодо карантину людей».

Для розуміння ситуації щодо застосуванням нової статті, нами проаналізовано судову практику прийнятих рішень за результатами розгляду протоколів про адміністративні правопорушення за ст. 44-3 КУпАП. Зокрема, за даними, офіційного сайту Судова влада України, станом на 24.04.2020 до суду надійшло 4851 «карантинна справа», з них розглянуто 746, з яких 533 (71 %) повернуто через не відповідність вимогам ст. 256 КУпАП, у т. ч. як неналежно оформлені, по 108 (14,5%) справах винесено постанови про їх закриття, у зв’язку з відсутністю складу та/або події адміністративного правопорушення, по 105 (14 %) накладено адміністративні стягнення. Аналізуючи описану практику встановлено, що причинами, не притягнення осіб до відповідальності за статтею 44-3 КУпАП є: складання протоколів про адміністративне правопорушення без дотриманням вимог ст. 256 КУпАП (відсутні характеризуючи дані особи, докази вчинення правопорушення, не вказано суть правопорушення), що призвело до повернення понад 70 % протоколів на доопрацювання; закриття адміністративних справ у зв’язку з відсутністю події, складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП (як правило через відсутність у протоколі посилань на конкретно порушені норми законодавства; складання протоколу не на суб’єкта вказаного правопорушення; не забезпечення державою в порушення вимог ст.8 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» засобами індивідуального захисту (масками, респіраторами) суб’єкта.

Значна частина постанов суду про повернення протоколів та закриття справ містять посилання на бланкетний характер норми статті 44-3 КУпАП. Як зазначає суд, при складанні протоколу необхідно вказувати не лише описання обставин вчинення адміністративного правопорушення, а і обов’язково посилатися на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотрималася особа, що притягається до адміністративної відповідальності.

Виходячи із змісту ст. 44-3 КУпАП адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу на громадян від 17000 грн. до 3400 грн. і на посадових осіб - від 3400 грн. до 170000 грн. може настати за порушення: правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства; рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості. Постає логічне питання, які ж саме правила повинна порушити особа та яким нормативно-правовим актом ці правила встановлені в Україні.

Законодавець намагаючись доповнити КУпАП спеціальною нормою для притягнення до адміністративної відповідальності в умовах карантину, не звернув увагу на те, що поняття «правила щодо карантину людей» законодавством не передбачено, а це в свою чергу свідчить про недосконалість правової конструкції норми ст. 44-3 КУпАП.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 із відповідними змінами і доповненнями, з 12 березня до 11 травня 2020 року на усій території України встановлено карантин та введено суворі заборони, однак не затверджено та не встановлено жодних правил щодо карантину людей. З метою уникнення ситуації, яка склалась із застосуванням ст. 44-3 КУпАП, необхідно у Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб» чітко визначити поняття: «правил щодо карантину людей» та перелік нормативно-правових актів, які входять до їх складу.

Як приклад, статтею 42 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення санітарних норм, визначення яким надано у Законі України «Про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення». Окрему увагу слід звернути увагу на наступну підставу для притягнення до адміністративної відповідальності - порушення рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Статтею 26 Закону України «Про органи місцевого самоврядування» встановлено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено прийняття у межах, визначених законом, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

Однак, аналізуючи судову практику встановлено, що поліцією складаються протоколи про адміністративні правопорушення із посиланням на постанови позачергових засідань комісій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій рад, які відповідно до ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування», не є органом місцевого самоврядування, а їх рішення носять рекомендаційний, а не імперативний характер, що також обумовлює закриття справ.

Як зазначено у ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка по суті становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Суддя також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином суддя неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, підводячи підсумок практики застосування ст. 44-3 КУпАП, слід зазначити, що основною причиною не можливості притягнення до адміністративної відповідальності є недосконалість самої норми, прийняття рішень щодо обмежень на окремій території не органом місцевого самоврядування, а також відсутність достатньої кваліфікації уповноважених органів на складання таких протоколів.

Поряд із тим, слід також, зазначити про практику накладення судами адміністративних стягнень за ст.44-3 КУпАП (торгівля, не припинено роботу кафе, майстерні, перукарні, реалізація продуктів харчування, перебування на вулиці без індивідуальних засобів захисту,), що складає 2% від загальної кількості складених протоколів.

Однак, наявність фактів притягнення судами до адміністративної відповідальності, за описаних в даній статті обставин не виключає порушення конституційних прав громадян під час прийняття таких рішень. Разом із тим, ми повністю підтримуємо необхідність стимулювання людей, які наражають на небезпеку себе та інших, нехтуючи заходами обмеження та звертаємо увагу на недосконалість процесу нормотворення. У будь-яких умовах цивілізованого світу першочерговим є верховенство права та дотримання прав людини.