Огляд рішення ЄСПЛ у справі «Фількин проти Португалії»

ПРИЧИНИ ПОДАННЯ СКАРГИ ДО ЄСПЛ

Громадянин РФ Євген Фількин (далі Заявник) звернувся до ЄСПЛ зі скаргою на порушення вимог ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (захист права власності). Заявник стверджував, що внаслідок арешту банківських рахунків було порушено право останнього на мирне володіння своїм майном. Крім того, Заявник посилався на п.п. 1, 2 ст. 6 Конвенції (право на справедливий суд). Так Заявник стверджував, що причиною арешту банківських рахунків стала відмова останнього від співробітництва зі слідчими органами.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ

У лютому 2011 року Центральним департаментом кримінальних розслідувань та слідчих дій порушено кримінальне провадження у зв’язку з підозрілими банківськими операціями, ймовірно пов’язаними з відмиванням коштів, одержаних злочинним шляхом. Вказані грошові кошти знаходились на рахунку, відкритому у банку BANIF, розташованому у Валенсі.

Слідчий суддя Центрального суду з кримінальних справ виніс рішення про накладення арешту на банківські рахунки строком до 02 травня 2011 року. У подальшому вказаний захід забезпечення кримінального провадження неодноразово продовжувався. Заявник неодноразово оскаржував вказане рішення суду, однак безуспішно.

23 липня 2014 року орган досудового розслідування припинив кримінальне провадження у зв’язку з неможливістю встановлення походження грошових коштів, що містяться на банківському рахунку та у зв’язку з неможливістю визначення, чи були вказані грошові кошти доходами від незаконної діяльності.

24 липня 2014 року слідчий суддя скасував арешт, накладений на банківський рахунок заявника, однак не повідомив останнього про це.

Порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені ЄСПЛ: Оскільки Заявник не користувався процесуальними гарантіями (не був стороною у справі), які дозволили б йому ефективно оскаржити арешт рахунків та враховуючи довготривалий строк застосування заходу забезпечення, ЄСПЛ прийшов до висновку, що під час застосування вказаного запобіжного заходу було порушено справедливий баланс між законним суспільним інтересом та правом Заявника на мирне користування своєю власності. На підставі викладеного, ЄСПЛ констатував порушення вимог ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме констатував порушення захисту права власності.

Окремо хочемо звернути увагу, що Верховним Судом, також наголошується на недопущенні порушення права власності, яке у тому числі закріплено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, 20 листопада 2019 року Верховним судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного суду винесено постанову у справі № 569/4199/15-ц (вказане рішення аналізуємо лише в частині захисту права власності).

Стислий виклад обставин справи: Під час обшуку в будинку позивача (який не мав жодного відношення до розслідуваного кримінального провадження, однак у провадженні фігурував його зять, який проживав разом з позивачем) правоохоронці вилучили 80 тис. доларів США. Ухвали про арешт грошей він не отримав та звернувся до слідчого з клопотанням про їх повернення, але відповіді не отримав. У подальшому стало відомо, що вилучені грошові кошти викрали з кабінету слідчого. У зв'язку з чим було подано відповідний позов до суду.

Суд першої інстанції задовольнив позов, стягнув на користь позивача з Державної казначейської служби України 2 146 400 грн. (еквівалент 80 тис. доларів США за курсом НБУ).

Апеляційний суд вказане рішення скасував та відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав беззаперечних доказів, що вилучені кошти є його власністю. Кошти та інші речі були вилучені під час обшуку іншої особи (зятя позивача, який проживав у будинку), а тому могли підлягати поверненню саме їй.

Верховний суд скасував вказану постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції. Норми Національного законодавства щодо недопущення порушення права власності та висновки Верховного суду У вказаному рішенні суд посилається на відповідні норми законодавчих актів, згідно якими право власності в Україні є непорушним. Так, згідно ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Верховний суд наголосив, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, районний суд, із урахуванням встановлених обставин та норм права, правильно виходив з наявності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки грошові кошти було вилучено у належному позивачу житловому приміщенні, неправомірність набуття цих коштів судами не встановлено. Доказів того, що вилучені кошти у розмірі 80 тис. доларів США належали ОСОБА 4 (зятю позивача), або ж іншій особі, матеріали справи не містять. Особа_1 надав докази на підтвердження того, що з 01 липня 1999 року по 30 червня 2013 року офіційно працював на території Чеської республіки та отримував офіційний дохід. Неправомірність набуття позивачем вказаних коштів відповідачами доведено не було.

ВИСНОВОК

Підсумовуючи вищевикладене, констатуємо, що як під час розгляду справи «Фількин проти Португалії» так і під час розгляду Верховним Судом справи № 569/4199/15-ц судами констатовано факт порушення права власності. Також наголошуємо, з вказаної постанови Верховного Суду випливає, що обов’язок доведення факту неправомірності походження (набуття) коштів лежить саме на органі досудового розслідування. У зв’язку з цим не потребує доведення правомірність отримання права власності. А тепер повернемося до українських буденних реалій. Для прикладу, у нашій практиці наявні непоодинокі випадки коли сторона обвинувачення звертається до суду з клопотанням про арешт грошових коштів, у тому числі, на той факт, що власник не надав підтвердження походження грошових коштів. Однак, як сторона обвинувачення, так і слідчі судді чомусь часто «забувають» про недоторканість права власності, що гарантується ст. 41 Конституції України.

Наголошуємо, що обов’язок доведення факту неправомірності походження коштів у сторони обвинувачення починається вже на стадії досудового розслідування і звичайна аргументація слідчих щодо відсутності часу та можливості довести незаконність походження коштів порушує не тільки відповідні норми національного законодавства (ст. 41 Конституції України та ст. 328 ЦПК України) а й ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (захист права власності). Підсумовуючи вище викладене, маємо надію, що вищеописані позиції ЄСПЛ та Верховного Суду все ж таки будуть братися до уваги слідчими суддями під час здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні і як наслідок, на практиці, ми відчуємо реальне підвищення стандартів захисту права власності в Україні.