До кінця 1980-х років у Новій Зеландії сформувалася ідея про те, що статутне планування та контроль за станом довкілля повинні бути об'єднані в рамках нового всеосяжного законодавства. Реформа раціонального використання природних і матеріальних ресурсів відбувалася на основі "Закону про управління ресурсами" від 1991 року (Resource Management Act). Цей Документ регулює використання сухопутного транспорту, повітря, вод, розподіл інших природних ресурсів та різноманітні види впливу людської діяльності на навколишнє середовище.

"Закон про управління ресурсами" визначає положення щодо організації та діяльності Екологічного суду. Спочатку у 1991 році було створено Трибунал планування, але 1996 року його реформували шляхом створення Екологічного суду в рамках поправок до цього Закону.

Практика Трибуналу планування та пізніше Екологічного суду — досі гнучка та динамічно пристосовується до сучасних соціальних, культурних та економічних умов, постійного розвитку прецедентного права й статутних поправок.

Які спеціалісти входять до Екологічного суду Нової Зеландії:

• 9 спеціально підготовлених у сфері природоохоронного права суддів;
• 15 екологічних комісарів (експертів в окремих сферах науково-технічної діяльності, економіки, сільського господарства, а також фахівці з медіації).

Екологічний суд засідає в низці судових установ у різних частинах країни. Судді постійно перебувають у трьох округах (Ратуша, Окленд і Крайстчерч). За необхідністю судді виїжджають на місце слухання проблемних питань щодо довкілля. Це дозволяє Суду невідкладно здійснювати екологічне правосуддя та забезпечувати одноманітне застосування екологічно-правових норм, захищати права громади та бути доступним для всіх жителів Нової Зеландії, включаючи корінне населення Маорі.

Відповідно до "Закону про управління ресурсами", Екологічний суд може приймати до розгляду заяви та скарги щодо:

1. Змісту регіональних/районних планів та програм розвитку, а також суспільно важливих проектів (серед яких енергетичні проекти, лікарні, школи, в'язниці, каналізаційні роботи, полігони відходів та звалища, пожежні частини, транспортні комунікації тощо). Приватні особи можуть вимагати зміни планів, тому Закон уповноважує Суд підтверджувати, виправляти чи скасовувати регіональні/районні плани. Фактично, Екологічний суд — єдиний суд у Новій Зеландії, наділений правом вносити зміни до підзаконних нормативних актів чи скасовувати їх.

2. Погодження питань щодо використання ресурсів (наприклад, використання землі, прибережних смуг, водопостачання та водовідведення, надання дозволів на скиди забруднюючих речовин).

3. Вимоги щодо припинення екологічно шкідливої діяльності, забезпечення додержання природоохоронних вимог, відновлення порушеного стану довкілля.

4. Декларації щодо визначення правового статусу природоохоронних заходів та інструментів. Екологічний суд має право заявити про наявність або відсутність суперечностей між положеннями різних політичних заяв, управлінських рішень, планів чи програм щодо охорони довкілля. Будь-яка особа може запросити декларацію із зазначених питань.

5. Інші справи відповідно до енергетичного, лісового, гірничого законодавства про екологічну безпеку та інших екологічних законів. Зокрема, позивачі можуть звертатися до суду у різних цілях, у тому числі отримати рекомендації щодо розмежування повноважень між регіональними і територіальними органами, визначити, чи є певні дії державних структур порушенням загального обов'язку відносно запобігання, усунення або зменшення несприятливого впливу на довкілля.

Разом з тим, ненадання органами влади чи місцевого самоврядування необхідної екологічної інформації не породжує право на звернення до Екологічного суду. Як правило, такі дії потрібно оскаржувати у наглядовому провадженні у Високому суді. Проте, за нагоди, суд з навколишнього середовища розглядає "заяви на заяви" про те, що відомства зобов'язані інформувати громадськість про рішення щодо розподілу та використання природних ресурсів.

Практично кожний важливий елемент механізму управління охороною навколишнього середовища підлягає розгляду в Екологічному суді. Суд має право на прийняття повторного рішення на основі рішень місцевих та регіональних органів влади та уповноважений, відповідно до "Закону про управління ресурсами", здійснювати цивільне та кримінальне судочинство у справах, що стосуються довкілля. При здійсненні своєї юрисдикції Екологічний суд має статус і повноваження звичайного суду першої інстанції, але не дотримується звичайних процесуальних і доказових формальностей інших судів Нової Зеландії.

Таким чином, Екологічний суд, завдяки здійсненню правосуддя не лише кваліфікованими суддями, а й фаховими у галузі охорони довкілля експертами, має право переглядати рішення регіональних і місцевих органів влади та самоврядування. Ця юридична сила забезпечує Суд можливістю перегляду основних інструментів планування, регіональної політики та звітності локального та регіонального рівня, а також погодження надання ресурсів. З основних інструментів екологічної політики лише програмні документи національного рівня не підлягають ревізії Екологічним судом Нової Зеландії.