Постанова від 13 вересня 2021 у справі № 750/2942/18.

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого та його захисника на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 2 серпня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 1 грудня 2020 року щодо ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 (Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) Кримінального кодексу України.

Обставини справи та суть спору:

Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, обіймаючи посаду начальнику відділення інспекторів прикордонної служби та використовуючи своє службове становище, отримав від ОСОБА_2 неправомірну вигоду у сумі 6750 грн за сприяння у безперешкодному ввезенні на територію України через пункт пропуску «Нові Яриловичі» Чернігівського прикордонного загону цигарок білоруського виробництва «Minsk Kepital» у кількості 450 блоків.

За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 2 серпня 2019 року його засуджено до покарання у виді штрафу у розмірі 24 650 грн (1450 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) та строком на три роки позбавлено права обіймати посади, повязані з виконанням функцій представника влади чи місцевого самоврядування в органах державної влади, місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 1 грудня 2020 року вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 2 серпня 2019 року стосовно ОСОБА_1 залишив без зміни.

Не погодившись із рішенням районного та апеляційного судів, засуджений та його захисник подали касаційну скаргу, у якій просять скасувати зазначені рішення та визнати ОСОБА_1 невинуватим у пред'явленому обвинуваченні. Зокрема, захисник засудженого вказує на те, що частина доказів є недопустимою, а деякі – похідними від недопустимих, а тому не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку. Також, на його думку, сталося штучне внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) даних про вчинення тяжкого злочину, оскільки обвинувальний акт до суду був направлений за ч. 1 ст. 368 КК, що не передбачає дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД).

Засуджений у своїй касаційній скарзі просить закрити кримінальне провадження через невстановлення достатніх доказів та вичерпання можливостей їх отримати. Також, вказує на порушення вимог ст. 246 КПК під час здійснення НСРД, відсутність доказів винуватості, провокацію з боку працівників СБУ та ОСОБА_2, який неодноразово був заявником в інших подібних справах.

Висновок ККС ВС:

З приводу доводів сторони захисту про недопустимість доказів за результатами проведення НСРД у виді аудіо- та відеоконтролю, колегія суддів дійшла наступного висновку. Сторона захисту безпідставно стверджує, що відомості до ЄРДР для отримання дозволу на проведення НСРД були заздалегідь необґрунтовано внесені за ознаками злочину, вчинення якого передбачено більш тяжке покарання, ніж інкримінований засудженому злочин. Відповідно до ст. 12 КК, діяння, передбачене ч. 3 ст. 368 КК, належить до тяжких злочинів, що, враховуючи вимоги ст. 246 КПК, дає право органу досудового розслідування проводити НСРД.

Однак, кваліфікація дій засудженого за ч. 3 ст. 368 КК на початковому етапі досудового розслідування не є порушенням кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, та не може вважатися неправильною через те, що була здійснена на підставі лише тих фактичних даних, які були на той час отримані органом досудового розслідування.

Додаткові докази, отримані в ході досудового розслідування, обумовили наступну зміну кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 368 КК, що не свідчить про прийняття рішення стосовно первинної кваліфікації його дій з порушенням закону України про кримінальну відповідальність чи кримінального процесуального закону.

Крім того, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що дії засудженого були правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 368 КК як одержання службовою особою неправомірної вигоди за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданого їй службового становища. Отже, безпідставними є твердження засудженого та його захисника щодо проведення НСРД у цьому кримінальному провадженні з порушенням норм кримінального процесуального закону. Адже, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, НСРД було проведено на підставі ухвал слідчого судді, а контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту здійснювався відповідно до ч. 4 ст. 246 КПК на підставі постанови прокурора.

Таким чином, НСРД у цьому кримінальному провадженні були виконані за попередньою кваліфікацією злочину за ч. 3 ст. 368 КК у зв’язку з надходженням заяви про вимагання хабара. Надалі дії засудженого було перекваліфіковано на ч. 1 ст. 368 КК, і будь-яких обмежень щодо використання доказів, здобутих законним шляхом в одному і тому ж кримінальному провадженні, кримінальний процесуальний закон не містить. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано поклав їх в основу свого рішення.

Також, колегія суддів погоджується з висновками судів щодо необґрунтованості посилань сторони захисту на ймовірну провокацію з боку ОСОБА_2 та працівників СБУ, оскільки вони не ґрунтуються на досліджених доказах (зокрема даних НСРД, якими зафіксовані розмови останніх, зміст яких засуджений не заперечує). Такі розмови про налагодження порядку контрабандного ввезення ОСОБА_2 цигарок на територію України, спланованість дій, що вказує на обізнаність обвинуваченого та готовність співпрацювати, а також торги стосовно розцінок повною мірою спростовують доводи обвинуваченого щодо підбурювання з боку працівників правоохоронних органів. Тим більше, у суді апеляційної інстанції він пояснив, що дійсно роз’яснював ОСОБА_2 механізм вчинення контрабанди та обговорював оплату, пояснюючи такі дії тим, що нібито намагався самостійно викрити злочин.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б вели до безумовного скасування судових рішень.

Таким чином, Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу засудженого та його захисника на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 2 серпня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 1 грудня 2020 року щодо ОСОБА_1, а зазначені судові рішення – без зміни.

З повним текстом судового рішення ви можете ознайомитись за посиланням.