Постанова від 28 жовтня 2021 року у справі № 725/5014/18.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332 (Незаконне переправлення осіб через державний кордон України), ч. 3 ст. 358 (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів) Кримінального кодексу України за касаційною скаргою прокурора на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 26.01.2021 та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 31.03.2021 щодо останніх.

Обставини справи та суть спору:

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачувались у тому, що за попередньою змовою здійснили дії по налагодженню каналу незаконного переправлення осіб через державний кордон України з використанням підроблених документів за грошову винагороду. На виконання цього наміру вони здійснювали виготовлення та підробку документів для виїзду за кордон, чим сприяли громадянам у незаконному перетині через державний кордон України.

Під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій у формі оперативної закупки органом досудового розслідування в обвинувачених було придбано закордонний паспорт громадянина Литви, посвідчення особи громадянина Литви та два посвідчення водія громадян Литви.

Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 26.01.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано невинуватими у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК. Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 31.03.2021 вищевказаний вирок залишено без зміни.

Не погодившись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, прокурор подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постановлені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

У своїй скарзі, серед іншого, прокурор зазначив, що суд безпідставно виправдав обвинувачених та необґрунтовано визначив недопустимими як докази дані, отримані у результаті проведення в межах кримінального провадження негласних слідчих (розшукових) дій.

Висновок ККС ВС:

Колегія суддів касаційного суду наголошує, що докази у кримінальному провадженні:

• мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами) способами та засобами, які призначені для одержання певних доказів;
• мають бути закріплені належним чином;
• у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників.

Недодержання вказаних вимог має наслідком визнання доказів недопустимими, а тому вони не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень і на них не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Як вбачається з матеріалів справи, досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснювалось слідчим відділом УСБУ в Чернівецькій області.

Відтак, 14.11.2017 року першим заступником прокурора області була постановлена постанова про визначення підслідності за слідчим відділом УСБУ в Чернівецькій області.

Підслідність кримінальних проваджень визначається виключно кримінальним процесуальним законом, а саме ст. 216 КПК. Зі змісту ч. 2, 3, 5, 6 ст. 216 КПК вбачається, що кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 332 та ч. 3 ст. 358 КК, в яких підозрювалися вищезазначені особи, не є підслідним слідчим органам безпеки.

Як встановив суд першої інстанції, із самого тексту постанови першого заступника прокурора області відомо, що вона була винесена не про зміну підслідності через неефективне розслідування, а одразу визначала орган досудового розслідування, який неуповноважений здійснювати досудове розслідування у цій справі.

Таким чином, зазначена постанова порушувала правило підслідності, адже відповідно до ч. 1 ст. 216 КПК, досудове розслідування у цій справі мало проводитись слідчими органами Національної поліції.

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що в порушення вимог КПК, прокурор не розв’язав питання про спрямування вказаного кримінального провадження для розслідування до належного правоохоронного органу. Отже, всі процесуальні та слідчі дії, які були здійснені слідчими УСБУ в Чернівецькій області, можна визнати незаконними.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, 20.07.2018 прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби прокуратури виніс постанову про визначення підслідності за СУ ГУ Національної поліції в Чернівецькій області. У самій постанові прокурор зазначив, що, відповідно до ст. 216 КПК, зазначене кримінальне правопорушення підслідне органам Національної поліції та відповідні матеріали скерував від СБУ саме туди для проведення досудового розслідування.

Надалі, 06.08.2018 першим заступником прокурора області, в порядку ч. 5 ст. 36 КПК, визнано досудове розслідування СУ ГУ Національної поліції в області неефективним та визначено підслідність за слідчим відділом УСБУ в області.

Отже, відповідно до матеріалів кримінального провадження, постанова про визначення підслідності фактично була немотивованою та містила у собі посилання на обставини, які не відповідають дійсності. Як було встановлено судом першої інстанції, починаючи з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, тобто з 10.11.2017, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювалось лише слідчим відділом УСБУ в Чернівецькій області. Тоді як органами Національної поліції будь-яке досудове розслідування не здійснювалося, а відтак і таке, яке б можна було визнати неефективним, не проводилося.

Передумовою для реалізації прокурором передбачених ч. 5 ст. 36 КПК повноважень має бути здійснення відповідним органом, визначеним у ст. 216 КПК, досудового розслідування у кримінальному провадженні та встановлення за наслідками такого розслідування його неефективності. Отже, у прокурора не було підстав, передбачених цими нормами, для доручення досудового розслідування у кримінальному провадженні іншому органу.

Таким чином враховуючи, що слідчі органи безпеки діяли поза межами наданих їм процесуальним законом повноважень, суд першої інстанції правильно вказав на недопустимість отриманих у результаті відповідних слідчих дій доказів та неможливість покладення їх в основу обвинувального вироку на підставі ст. 87 КПК.

Крім того, вказані обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який за результатами розгляду надав доводам сторони обвинувачення належну оцінку та із зазначенням підстав, правильно відмовив у задоволенні апеляційної скарги.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів касаційного суду ухвалила вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 26.01.2021 та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 31.03.2021 щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

З повним текстом судового рішення Ви можете ознайомитись за посиланням.