Постанова від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду та постанову Третього апеляційного адміністративного суду до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи та суть спору:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила:

• визнати протиправним рішення про відмову у вжитті заходів з метою повернення позивачу помилково (надмірно) сплаченого збору на обовязкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1 % від вартості обєкта купівлі-продажу;
• зобов`язати сформувати та подати до управління державної Казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області подання про повернення позивачу суми помилково (надмірно) сплаченого збору;
• стягнути у повному обсязі на користь ОСОБА_1 судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду позов задоволено частково. Відмовлено в частині щодо клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Позивач не погодився з судовим рішенням в цій частині, тому звернувся з апеляційною скаргою, в якій також просив стягнути у повному обсязі на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу, що були понесені у в`язку з переглядом судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду — без змін.

Приймаючи вказане рішення, суди послались на те, що матеріали справи не містять доказів фактичного понесення позивачем витрат на правничу допомогу, оскільки до матеріалів справи не надано жодного документу, який підтверджує їх перерахування на користь особи, яка надавала правничу допомогу.

ОСОБА_1 з вищевказаними судовими рішеннями не погодилася, тому звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Висновок КАС ВС:

Згідно зі ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом з тим, ч. 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у звязку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом пяти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В матеріалах даної справи містяться акти надання послуг, у яких вказано вид правової допомоги, час протягом якого надавалась кожна послуга та її вартість.

Судова колегія зазначає, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Таким чином, за існуючого правового регулювання у сторін зявилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із субєктом владних повноважень).

При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду.

Враховуючи викладене, судові рішення в оскаржуваній частині підлягають частковому скасуванню, а касаційна скарга — частковому задоволенню. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду в частині відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу і постанову Третього апеляційного адміністративного суду скасувати частково і в цій частині прийняти нове рішення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанції.

Ознайомитись з повним текстом рішення Ви можете за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94296537