Постанова від 09 грудня 2020 року у справі № 383/1354/18.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду.

Обставини справи та суть спору:

У листопаді 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

На обґрунтування позову посилався на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, йому належить земельна ділянка. У листопаді 2018 року при зверненні до відділу ГУ Держгеокадастру він дізнався, що у 2012 році спадкодавець ОСОБА_3 уклав договір оренди земельної ділянки з відповідачем ФОП ОСОБА_2 строком на 49 років.

Згідно з умовами договору оренди, ОСОБА_3 зобов`язався передати у строкове оплатне користування відповідачу зазначену земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Проте договір оренди спадкодавець не укладав та не підписував, підпис у графі "Підпис орендодавця" вчинений не ОСОБА_3, згоду на укладення зазначеного правочину останній не надавав та нікого не уповноважував на укладення договору від його імені, а тому позивач просив суд визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до висновку почеркознавчої експертизи спадкодавець ОСОБА_3 не підписував оспорюваний договір оренди землі, тому право позивача, який є спадкоємцем спірної земельної ділянки, порушено. Проте позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності, оскільки він разом із спадкодавцем отримував орендну плату за цим договором, а тому знав про наявність оспорюваного договору з моменту його укладення.

Постановою Кропивницького апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оспорюваний договір оренди землі власник земельної ділянки особисто не підписував, повноваження іншим особам на підписання договору не надавав, що свідчить про відсутність волі орендодавця на його укладення, тому наявні підстави для визнання його недійсним. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування позовної давності, однак позивач лише у вересні 2018 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом та дізнався про порушення свого права.

Висновок КЦС ВС:

Згідно з висновком судової експертизи, підписи від імені спадкодавця у двох примірниках договору оренди землі, які містяться в графі «Підпис орендодавця», виконані не спадкодавцем, а іншою особою.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі. Наприклад, правочин, який вчинений під впливом насильства буде визнаним недійсним.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обовязків правочин є таким, що не вчинений, права та обовязки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним — не виникли. Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених частиною першою статтею 15, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Оспорюваний договір оренди земельної ділянки є неукладеними, тому в задоволенні позову про визнання його недійсним необхідно відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним.

У випадках оспорювання самого факту укладення договору, слід формувати позовні вимоги шляхом визнання саме неукладеного договору, оскільки недійсність договору говорить про зовнішній прояв волевиявлення, але вчинений ним, вже в належній формі.

У зв`язку із наведеним, зважаючи на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити з наведених вище підстав.

Ознайомитись з повним текстом рішення Ви можете за посиланням: https://cutt.ly/tkB0FU5