Постанова від 31 березня 2021 року у справі № 333/1539/16-к.

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами) Кримінального кодексу України за касаційною скаргою захисника в інтересах засудженої на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2020 року щодо останньої.

Обставини справи та суть спору:

Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 у лютому 2016 року, керуючи автомобілем «Geely», на задньому пасажирському сидінні якого перебували малолітні діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3, рухалась по проїжджій частині зі швидкістю не менше ніж 60 км/год, яка перевищує максимально допустиму швидкість руху в населеному пункті.

В цей час у зустрічному напрямку рухався автобус під керуванням водія ОСОБА_4, який здійснював міські пасажирські перевезення. У салоні автобусу перебували пасажири ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13. Під час руху засуджена, не врахувавши дорожньої обстановки, для зменшення своєї швидкості руху застосувала гальмування, внаслідок чого не впоралася з керуванням та допустила занос автомобіля, після чого той виїхав на зустрічну смугу руху, де зіткнувся з автобусом.

У результаті ДТП малолітній пасажир автомобіля «Geely» ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження та була доставлена до КУ «Запорізька обласна клінічна дитяча лікарня», де померла. Малолітній пасажир автомобіля «Geely» ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керування транспортним засобом. На підставі ст. 75 КК засуджену звільнено від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 20 серпня 2020 року апеляційну скаргу засудженої залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції – без зміни.

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження закрити на підставі ст. 284 КПК.

Захисник стверджує про недопустимість як доказу дослідженого в судовому провадженні відеозапису з місця пригоди. Вважає, що цей відеозапис свідок ОСОБА_14 самостійно виготовила, перенісши відеозапис із власного відеореєстратора на диск, який був долучений органом досудового розслідування під час її допиту як свідка. На переконання захисника, зазначене є порушенням процесуального порядку отримання доказу та вимог ч. 3 ст. 99 КПК, що свідчить про недопустимість вказаного доказу, оскільки він не є оригіналом відеозапису, тим більше, що за поясненнями зазначеного свідка, файл із відеозаписом був пошкоджений та записаний на диск лише після того, як спеціаліст зміг його відкрити.

Висновок ККС ВС:

Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги щодо недопустимості як доказу відеозапису з місця пригоди, перенесеного свідком із власного відеореєстратора на оптичний диск, що згодом був наданий органу досудового розслідування для долучення до матеріалів кримінального провадження.

Відповідно до приписів частин 1, 2 ст. 93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом як проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, так і витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що сторона захисту безпідставно виходить із того, що наданий свідком відеозапис було отримано поза процесуальним порядком. Наведеними кримінальними процесуальними нормами встановлено порядок отримання стороною обвинувачення диска з відеозаписом із відеореєстратора від свідка, наданого за її ініціативою і доброю волею за її письмовою заявою на ім`я слідчого. Ці відомості свідок підтвердила у судовому провадженні.

Разом з тим, згідно з ч. 4 ст. 132 КПК для оцінки потреб досудового розслідування варто враховувати можливість отримати речі й документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, без застосування заходу забезпечення кримінального провадження.

Таким чином, отримання тимчасового доступу до речей, документів і, за наявності підстав для того, розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, обумовлене, за приписами ст. 163 КПК, необхідністю доведення стороною кримінального провадження наявності достатніх підстав вважати, що без такого доступу та вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів.

За відсутності таких обставин, тим більше за умови добровільного надання документів стороною чи учасником кримінального провадження, у володінні яких вони перебувають, не виникає підстав та умов до звернення з клопотанням до слідчого судді стосовно застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді тимчасового доступу до документів і речей.

Разом з тим, колегія суддів вважає непереконливими доводи захисника про порушення судом вимог ч. 3 ст. 99 КПК з тих підстав, що наданий свідком відеозапис є не оригіналом документа, а його копією. Оскільки матеріали кримінального провадження не містять будь-яких об`єктивних даних про те, що наданий свідком оптичний диск містить електронні документи, створені не відеореєстратором під час ДТП, а в інший час чи за інших обставин чи спосіб, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів про належність та допустимість зазначеного доказу.

Також, твердження сторони захисту щодо пошкодження файлу з відеозаписом не ґрунтуються на обєктивних даних щодо таких фактів. Ознаки пошкодження чи монтажу не підтверджені доказами у справі, не обґрунтовуються технічними висновками спеціалістів, а обєктивних даних про такі факти суду не було надано.

Крім того, сторона захисту не зверталася до суду з клопотанням про витребування та дослідження в судовому засіданні первинного носія відеозапису чи відеореєстратора, за допомогою якого він був виготовлений. Відеозапис був відтворений у судовому засіданні та з огляду на те, що учасники провадження в порядку ст. 242 КПК України не заявили клопотання про проведення судово-технічної експертизи досліджених судом електронних документів, зміст відеозапису не викликав обґрунтованих сумнівів у його достовірності.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що істотних порушень кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність, які могли стати беззаперечними підставами для скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, а також підстав для закриття кримінального провадження під час касаційного перегляду не встановлено. За таких обставин суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника.

Суд ухвалив вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника в її інтересах – без задоволення.

З повним текстом судового рішення ви можете ознайомитись за посиланням.